Геннадій Рябцев, енергетичний експерт, директор спеціальних проєктів НТЦ «Психея». Фрагменти виступу:
«По-перше, хотілося наголосити на питанні термінології, тому що навіть розробники іноді плутають два цілком різні терміни. Перший — це стратегічний резерв або мінімальні запаси нафти і нафтопродуктів в розумінні Європейського Союзу, і стабілізаційний запас нафтопродуктів. Коли йдеться про стратегічні резерви чи про мінімальні запаси нафти і нафтопродуктів, вони не призначені для того, щоб згладжувати коливання цін на ринку нафтопродуктів. Вони призначені виключно для того, щоб забезпечити нормальне функціонування транспорту і взагалі національної економіки у разі раптового переривання постачання або нафти, або нафтопродуктів. І раптово великого суттєвого переривання, яке відбулося або може відбудетеся в наслідок якихось криз реалізації певних загроз, військових дій, ембарго, аварій на трубопроводах та інше. Тобто державі Україна потрібні щонайменше два різних запаси.
У нас усі знають, що це важливо, і цим хтось займається, але ніхто у нас не знає, як же створювати ті самі мінімальні запаси. Уже більш-менш вирішено, скільки саме потрібно Україні мінімальних запасів нафти і нафтопродуктів — це близько 2 млн тонн в нафтовому еквіваленті. Зберігати потрібно в основному нафтопродукти, тому що їх можна швидко використати, запасати потрібно із нафтопродуктів більше всього дизельного палива, тому що його більше споживається порівняно з бензином в Україні. У кого також зрозуміло.
Досі не вирішено питання, за чий кошт зберігати. Оскільки учасники ринку навідріз відмовляються брати будь-яку фінансову участь в тому, що щось зберігати просто для того, щоб державі було добре, лише за плату, бо інакше це їм не вигідно, вони пропонують створювати зберігання за державний кошт, а державний кошт — це наші з вами податки. Від того, скільки ми з вами будемо відраховувати податків на створення таких резервів, і буде залежати, скільки часу це займе. З досвіду європейських держав — менше ніж за 4 роки ніхто такі запаси створити не зміг, тому ми бачимо, що це тривалий процес, на який потрібно виділяти великі кошти та велику кількість нормативно-правових документів, і тут ми впираємося в бюрократичну тяганину.
У нас є напрацювання, і вони є достатньо логічними, узгодженими, але на етапі впровадження виникають проблеми. І чим швидше ми ці проблеми подолаємо, тим швидше ми будемо з мінімальними запасами нафти і нафтопродуктів».
