Анатолій Корзун, департамент аналізу та планування стратегічного розвитку ПАТ «Центренерго». Фрагменти виступу:
«Ситуація не зовсім проста в порівнянні з минулими роками. Запаси вугілля не відповідають тим встановленим завданням, які повинні були досягти на сьогодні. На жаль, дійсно наша вугільна галузь, і в першу чергу це стосується державних вугільних підприємств, в такому стані, що не може на 100% забезпечити поточні потреби того ж «Центренерго».
За розрахунками для безпроблемного проходження осінньо-зимового періоду нам потрібно приблизно 2.7 млн тонн. Ми очікуємо не менше 200 тис. тонн (щомісячне постачання від державних шахт). Крім того, є законтрактовані відповідні обсяги від інших постачальників. Таким чином при отриманні таких обсягів «Центренерго» виконає завдання, які стоять перед ним щодо забезпечення збалансованої роботи енергетичної системи.
Нам необхідно негайно вживати необхідних заходів щодо реформування вугільної галузі, тому що надалі ситуація буде тільки погіршуватись. Ми кожен рік за імпортом закупаємо приблизно на 3 млрд доларів США вугільної продукції за кордоном. Половина цих коштів йде на закупівлю коксівного вугілля, якого в нас немає, але інша половина йде на закупівлю вугілля енергетичного призначення. При значно менших інвестиціях в наші підприємства ніж річна сума, яку ми витрачаємо на імпортну закупівлю, дозволила б протягом двох років вивести ті підприємства, які є перспективними на обсяги видобутку вугілля, які могли б задовольнити всі наші потреби.
Коли говорять про те, що кращі шахти ми відбираємо, а все інше закриваємо, то треба порахувати, скільки буде коштувати закриття майже 30 вугледобувних підприємств. На сьогодні вартість ліквідації одного підприємства складає в середньому десь пів мільярда гривень. Це якраз ми виходимо на ту суму необхідних інвестицій в розвиток тих 10-15 перспективних підприємств державного сектору вугільної галузі. Крім того, ті працівники, які будуть вивільнятись із закритих шахт, можуть бути переорієнтовані, можуть бути створені робочі місця. Але це все повинно робитись в рамках розвитку єдиної концепції розвитку вугільної галузі.
Дійсно, були розроблені різні концепції, але часта змінність керівництва в галузі, зміна думок, поглядів і призвели до того, що протягом п’яти років нічого не реалізовано, і нічого нового не розроблено і не запропоновано. По суті п’ять років триває стагнація. І наскільки мені відомо, чіткої програми по виведенню галузі й подоланню тих проблем, які в ній існують, на жаль, не прийнято».
