За останні чотири роки китайські банки вкладали в середньому по 5 мільярдів доларів щорічно в енергетичні проекти, що зробило Пекін головним виробником електроенергії в регіоні. Інвестиції зростають у міру створення інфраструктури «Нового шовкового шляху». Ця титанічна проект, який передбачає будівництво портів, автомобільних і залізних доріг і утворення особливих економічних зон по всьому світу, не може функціонувати без енергії.
Однак замість фінансування «зелених» проектів Китай переважно інвестує в ініціативи, які передбачають використання викопних видів палива і забруднюють навколишнє середовище. Чому? Тому що ці інвестиції служать його економічним інтересам і дозволяють китайцям експортувати своє вугілля і свої технології. Як це не парадоксально, Пекін — найбільший в світі інвестор в екологічні проекти — одночасно визнається найбільш забрудненим містом на планеті. Китайська економіка як і раніше в значній мірі залежить від вугілля, проте, вкладаючи значні кошти в сонячну, вітряну і гідроенергетику, Пекін став головним виробником чистої енергії в світі.
Виявляючи все більшу турботу про екологічне виробництві, Китай разом з тим все сильніше забруднює повітря своїх африканських партнерів. В даний час чверть від усіх вугільних електростанцій в світі (за межами Піднебесної) будуються або фінансуються китайськими компаніями. Велика частина вугілля, що використовується для виробництва електроенергії, буде надходити або вже надходить з Китаю. Промисловість Китаю, найбільшого в світі виробника вугілля, страждає від надлишкових потужностей. На батьківщині китайці скорочують використання вугілля на увазі того, що він занадто забруднює навколишнє середовище, тому на ньому працюватимуть африканські електростанції.
Остання доповідь Інституту економіки енергетики та фінансового аналізу (Institute for Energy Economics and Financial Analysis) звернув увагу на подібну суперечливість пекінської політики та екологічні ризики, які пов’язані з концепцією «Нового шовкового шляху». У доповіді йдеться про те, що Китай вже виділив понад 21 мільярдів доларів на фінансування діяльності вугільних теплових електростанцій, сумарний обсяг потужностей яких склав 30 гігават.
Нещодавно в ПАР Китайський банк розвитку підписав договір про надання 4 мільярдів доларів на будівництво двох великих вугільних електростанцій: Кусіле (Kusile) і Медупі (Medupi). У Зімбабве чотири вугільних заводу будуються на китайські позики в розмірі 2 мільярдів доларів. Зімбабве, яке витрачає 5 мільйонів доларів в тиждень на імпорт електроенергії з Південної Африки і Мозамбіку, безумовно, потребує цієї допомоги, але вона могла б бути і більш екологічною.
У той же час китайці експортують свої екологічно чисті технології: сонячні батареї, вітрові установки, гідроелектро- і атомні електростанції. Однак генерація енергії, так необхідної для економічного зростання, ведеться в основному за рахунок невідновлюваних джерел. Африка отримує три чверті енергії за рахунок викопних видів палива, використання яких супроводжується викидом парникових газів в атмосферу.
Проте з 2009 року Китай, намічаючи пріоритети співпраці з Африкою, систематично підкреслює важливість відновлюваних джерел енергії. Уже в 2009 році прем'єр-міністр КНР Вень Цзябао ініціював здійснення плану «Сто чистих електростанцій для Африки». А під час енергетичного форуму, який пройшов у вересні 2018 у рамках саміту Китай-Африка, країна пообіцяла підвищити число інвестицій в поновлювані види енергії. Хоч китайці і корчать з себе старанних учнів на міжнародних самітах, а також можуть похвалитися тим, що займають місце найбільшого в світі інвестора в поновлювану енергетику, ці досягнення мають мало спільного з їх діяльністю на африканському континенті.
Ми знаємо, як важко буває знайти дорогу назад. Як тільки країна потрапляє в залежність від викопних видів палива для виробництва електроенергії, забезпечення переходу до поновлюваних джерел енергії стає ще більш складною і дорогою завданням. Європа в цьому дещо розуміє. Крім того, інвестуючи величезні суми в «зелену» економіку, китайська промисловість як і раніше сильно залежить від вугілля, а її підприємства викидають найбільшу кількість парникових газів в світі.
Аналіз показав, що витрати на більшість африканських проектів в області теплоенергетики коштують дорожче своїх аналогів, оскільки для видобутку вугілля в Африці або його імпорту необхідно зазвичай з нуля створювати інфраструктуру, що до того ж обумовлює довгострокову структурну залежність економіки. Третина споруджуваних заводів на континенті - це китайсько-африканські спільні підприємства, які стають все більш прибутковими для Пекіна і припускають експорт вугілля в Африку.
Більшість китайських гравців — це державні суб'єкти. Поки «Банк розвитку Китаю» і «Ексімбанк» видають кредити, Державна мережева корпорація Китаю (State Grid Corporation of China) піклується про створення інфраструктури, а Державна енергетична інвестиційна корпорація (State Power Investment Corporation) і корпорація «Хуадянь» (Huadian Corporation) відповідають за виробництво електроенергії. Таким чином, китайський уряд бере безпосередню участь у цих заходах, і саме йому слід шукати інші способи ведення бізнесу, безпечні для навколишнього середовища.
Якщо Китай дійсно хоче стати одним зі світових лідерів в боротьбі з глобальним потеплінням і виконати зобов’язання, взяті на себе на міжнародних самітах, йому необхідно діяти в рамках екологічної політики і в Африці. На сьогоднішній день Китай залишається єдиною країною, яка здатна будувати «зелені» мережі і інвестувати в майбутнє континенту.
