Володимир Омельченко | Блоги

Ринок електричної енергії: виклики чи можливості?

Регулятором в повному обсязі було виконано вимоги Закону України «Про ринок електричної енергії» щодо прийняття майже 100 нормативно-правових актів необхідних для запровадження нового ринку електричної енергії.

З січня 2019 року був запущений роздрібний ринок електроенергії, який дає можливість непобутовим та побутовим споживачам обирати постачальника. Сьогодні ліцензовано 226 компаній. Особисто я очікую що сегмент незалежних постачальників на ринку зросте з 10% до 25%.

Посилення конкуренції та ринковий механізм ціноутворення це одна з можливостей, які відкриває реформа ринку електроенергії. До нових опцій хочу віднести також посилення прав споживачів та визначення конкретних меж відповідальності між органами державної влади.

Водночас існують і виклики.

Перше – це заборгованість на оптовому ринку електричної енергії, яка сягає більше 30 млрд. гривень.

Друге – це покладання спеціальних обов’язків. Тут дуже важливо аби модель яка на сьогоднішній день розробляється НКРЕКП відповідала кращим європейським практикам і не заставила Енергоатом дотувати інших виробників.

Третє – це своєчасна сертифікація оператора системи передачі, яка вже сьогодні, в силу затримки організаційних та корпоратизаційних процесів, може відбутись не раніше жовтня 2019 року.

На мою думку саме це буде стримуючим фактором повномасштабного запуску ринку електроенергії.

Досвід відкриття роздрібного ринку говорить про те, що в процесі лібералізації ринків не можна уникнути певних операційних проблем, на них слід своєчасно реагувати та удосконалювати свої підходи з подальшим коригуванням прийнятої нормативно-правової бази.

Якщо подивитись стратегічно на процеси розвитку ринку електроенергії, так важливим є розвиток енергетичної інфраструктури та її безпечної експлуатації.

Запорукою цього має бути інвестиційна політика.

За існуючих тарифних підходів по системі витрати плюс, важко розраховувати не тільки на довгострокові інвестиції в реконструкцію та модернізацію генерації, але й на досягнення частки енергії до 20% з відновлюваних джерел в енергобалансі країни до 2035 року згідно до завдань Енергетичної стратегії України.

Який сенс інвестувати в генерацію електроенергії за діючих критичних ризиків її поставок на ринок? У разі продовження дії в Україні тарифної системи "витрати плюс", вже у найближчі роки стабільне енергозабезпечення споживачів України буде під великим знаком запитання. За цього сценарію про інвестиції в українську економіку взагалі треба буде забути, а гарні європейські закони, що адаптовані й ухвалені українським парламентом, включно із фундаментальним Законом України "Про ринок електричної енергії", так і можуть залишитись тільки на папері.

На завершення хочу нагадати усім, що ефективно функціонуючий енергетичний ринок забезпечує мінімізацію ризиків для енергетичної безпеки України.
Володимир Омельченко