Загалом - рух розпочався досить активно, що не дивно - бо очікування дуже великі. Очікування на те, що нова система, нова модель регулювання зможе дозволити вирішити хіба не більшу частину проблем, пов’язаних з необхідністю відновлення та модернізації критично застарілої інфраструктури систем розподілу електричної енергії.
На фізичному рівні, стан систем розподілу електричної енергії характеризується рівнем зносу, який вже перейшов межу нормального зносу, що підтверджується не тільки фактичними термінами експлуатації основних засобів, але і рівнями базових індикаторів, таких як SAIDI та SAIFI. Значення таких рівнів, що має Україна - це рівень глибокої енергетичної відсталості, й це має бути приводом для певного сорому українців - як тих, що займаються формуванням та реалізацією державної політики, так і тих, що представляють профільний бізнес. Сорому, значно більшому за той, що має відчувати людина, яка не здатна навести лад у своєму домі, утримувати своє майно у належному стані, бо мова йде не тільки про майно, але і про державу. Стан критичної інфраструктури країни - це обличчя, яке демонструє здатність до здорового господарювання.
На економічному рівні, стан систем розподілу електричної енергії можна схарактеризувати таким, що має досить велику остаточну капітальну вартість, що була більшою частиною сформована ще у другій половині минулого століття. Це з одного боку, а з іншого - і відповідною значною потребою в інвестиціях у відновлення та модернізацію. Наводяться різні дані - найсвіжіша цифра, що була озвучена урядом, - це 17 млрд доларів США. З огляду на виклики, які стоять перед завданням модернізації, можна бути впевненим лише в тому, що ця сума має бути не меншою, а скоріше - з великою ймовірністю, навіть суттєво вищою. Ба більше - порахувати реальну суму потреби в інвестиціях з пристойною точністю дуже складно для такої складної системи, як енергосистема України - для цього необхідні самі по собі інвестиції, які співмірні с тими інвестиціями, що реально реалізовувались операторами в останні роки. В економіці комплексних капітальних інвестицій діє негласний закон - з великою ймовірністю сума потреби в інвестиціях буде в рази більшою, ніж можна порахувати, й на порядок більшою, ніж порахувати складно.
Які виклики обумовлюють терміновість, складність та вартість необхідних інвестицій в сектор?
Перший вже озвучений - це критичний знос капітальних активів, що не тільки спричиняє незручності споживачам, але і гальмує економічний розвиток. Стале енергозабезпечення є фундаментальною основою економічної активності у сучасному світі, й неможливість його забезпечити - безальтернативний шлях до економічної деградації.
Другий виклик - виклик реструктуризації економіки України, та її трансформації від соціалістичної до капіталістичної (ринкової). Це процес вже затягнувся на 30 років. Після руйнації системи господарювання Радянського Союзу Українська економіка досі так і не змогла пристосуватися до новітніх реалій (які теж не статично чекають, а динамічно змінюються) міжнародного економічного розподілу. Енергоємні галузі, що є системоутворюючими для економіки України, знаходяться у кризовому стані. Нові галузі, що мали б прийти на заміну застарілим та неконкурентним, не розвинулися необхідною мірою.
Критично змінюється структура споживачів, із суттєво збільшеною вагою домогосподарств, що змінює і вимоги до організації ефективного електропостачання. А саме в частині економічної політики у відношенні до домогосподарств (які в Україні заведено називати ще по-радянськи - «населенням») не вдалося за всі 30 років відійти від соціалістичного, лівопопулістського підходу у визначенні механізмів економічної компенсації за надані товари та послуги. Тож, продовжується абсурдна для ринкових відносин практика перехресного субсидіювання споживачів за умовними категоріями, і це - коштом занепадаючого в абсолютних та відносних параметрах бізнесу (який в Україні заведено називати по-радянськи - «промисловістю та сферою послуг»).
На додачу до цього ворожа окупація змінила і внутрішньоукраїнський розподіл виробничих сил, що додало проблем економічного характеру, в тому числі - у сфері сталого та стабільного енергопостачання.
Третій виклик - це виклик енергетичної трансформації, що відбувається паралельно на національному і на глобальному рівнях. Розквіт нових технологій видобування електричної енергії, трансформація енергетичного міксу, розвиток розподілених систем, децентралізація, диджиталізація, декарбонізація - це лише те, що на поверхні значно складніших процесів, через які проходить глобальна економіка, і має пройти Україна, яка намагається бути вагомою частиною цієї економіки. Сама по собі вартість реакції на цей виклик, що є перед всіма економіками світу, дуже велика і викликає занепокоєння навіть в економічно розвинутих країнах.
Четвертий виклик - політична нестабільність, що обумовлює нестабільність інститутів формування та реалізації державної політики. В умовах, коли уряд країни не має затвердженої програми дій, що забезпечує певний імунітет та можливість працювати хоча б на середньотерміновому горизонті планування; профільне міністерство має очільника у статусі виконуючого обов’язку міністра; національний Регулятор має непевний статус - як інституції, так і персонального складу, - в таких умовах забезпечити сталу та прозору державну політику, що сприяла б економічному розвитку галузі, просто неможливо, і це треба чесно визнавати. Енергетична галузь в цілому, й електроенергетичний сегмент зокрема, не має адекватної, а не номінальної, стратегії розвитку, яка б слугувала системою базових координат для напрацювання тактичних рішень всіма суб’єктами ринку. НКРЕКП, яка має забезпечувати сталий розвиток галузі у балансі інтересів, - знаходиться у відверто підвішеному стані та під постійним явним та прихованим політичним тиском. В таких умовах можна бути впевненими лише в одному - перспектива енергомодернізації знаходиться під впливом значних ризиків, займе більше часу і буде коштувати значно дорожче, аніж можна було б очікувати. Причому, тягар такого здорожчання буде нести не тільки потенціальний інвестор, але й економіка країни в цілому, а значить - кожен споживач, незалежно від «категорії».
П’ятий виклик - кадровий та, перш за все, - управлінський. Цей виклик не можна ігнорувати. Ба більше, він і є одним з ключових, скрізних та системних викликів, від якості реакції на який здебільшого залежать якість реакції на інші виклики. В нових реаліях з цим викликом стикаються всі суб’єкти - від власників та менеджменту профільного бізнесу до політичного керівництва держави та державної служби. Питання лише - наскільки ці суб’єкти усвідомлюють цей виклик, та як до нього підготовлені. Саме якісний менеджмент та фаховий кадровий склад має забезпечити прийняття найбільш оптимальних рішень на всіх рівнях у надскладному процесі енергетичної трансформації. Здатність топменеджерів до здорових суджень, управлінські навички - організаційні, комунікаційні, аналітичні тощо - визначають якість функціонування та розвитку керованих цими менеджерами систем навіть більшою мірою, аніж якість регуляторного поля.
Окремо треба виділити виклик лідерства. Наявність стратегічної візії та потужних носіїв таких візій, здатних акумулювати та систематизувати всі види ресурсів для її реалізації - ключовий інструмент трансформації галузі. Волюнтаризм, короткозорість, закритість, нерозуміння економічних причинно-наслідкових зв'язків та системних процесів коштує колосальних втрат часу та ресурсів, а з ними й ставить під сумнів перспективи економічного та соціального розвитку України.
Шостий виклик можна спробувати назвати «академічним», якщо не знайдеться інша, краща, назва. Мова про те, що теоретична база регулювання монопольних ринків в Україні дуже слабо розвинута. Звісно, ми користуємося дослідженнями та теоретико-практичними напрацюваннями науковців розвинутих країн. Але Україна, і це очевидно, має свою специфіку, що вже дала про себе знати результатами чисельних спроб копіювання, або як це модно зараз казати - імплементації неадаптованих моделей. Ба більше, жодна країна серед навіть постсоціалістичного табору не має такої яскраво вираженої специфіки у глибокій структурі економічних та соціальних відносин, і навіть досвід Польщі, який є дуже корисним, але не є таким, що автоматично забезпечує врахування специфічного минулого нашої держави. Україна як держава має розвинути власні наукові та аналітичні потужності: інституції, кадри, системи заходів тощо, які б забезпечили щільне супроводження процесу прийняття рішень та відстежування зворотного зв'язку від практики впровадження та реалізації таких рішень. Мало того, що підтримка незалежних, некорпоративних, не зв’язаних ані з бізнесом, ані з політично заангажованими донорами, в Україні не є сталою практикою, але навіть ті скромні потужності державних установ, що мали б формувати певний аналітичний потенціал, постійно та агресивно скорочуються. Результат - не тільки брак власних потужностей з глибокого науково-аналітичного супроводження дуже складного процесу реформи регулювання, але і низька якість адаптації теорії та практики інших країн та наднаціональних формувань.
Сьомий потужний виклик - відсутність культури ефективної комунікації публічної політики. Культура врядування в України не передбачає реального та якісного збору та врахування різних думок та поглядів. Через це критично звужується поле зору у баченні реальних наслідків рішень. І не тільки звужується, а ще і радикально зміщується у бік ілюзії бажаного, у бік міражів. Цілі галузі та і країна в цілому так і рухається від одного міражу до іншого. Ба більше - по колу тих самих міражів. Падіння рівня професіоналізму в держуправлінні тільки посилює цю проблему, бо некомпетентні люди при владі схильні ще менш дослухатися до думки інших - вважають це ризикованим для своєї позиції. Професійне та відповідальне врядування навпакивимагає максимального дослуховування до всіх думок - задля максимізації позитивного та мінімізації негативного ефекту від рішень. На папері існує далеко не ідеальна Постанова КМУ №996, але і вона виконується, як правило, лише номінально, і інструмент громадських рад не використовується органами виконавчої влади навіть на п’яту частину від реальних можливостей.
Перелічені виклики значною мірою невичерпні та системно взаємопов'язані. Можна сперечатися щодо ваги того чи іншого виклику у загальній моделі, але ігнорувати їх нерозумно та непрофесійно. Розуміння викликів вимагає подальшого доповнення та аналітичного розгортання по суті, що ми й будемо надалі робити у спільноті Energy Club.
Читати англійською
