— З соціальним фактором більш-менш зрозуміло, про це можна почути скрізь, а що енергомодернізація країни може дати вітчизняній економіці, українському бізнесу?
— Енергомодернізація країни може надати унікальні можливості для вітчизняного бізнесу. Зараз дуже модно говорити про підтримку національного промислового виробництва, і якщо квотування та інші преференції - дуже ризикований шлях, то стимулювання попиту на високоефективне енергетичне обладнання, та таке обладнання й матеріали, що використовуються у проєкті з енергомодернізації, - це значно кращий шлях підтримки українського промислового та інжинірингового бізнесу. В Україні сформований потенціал розвитку такого бізнесу, який може бути використаний як драйвер всієї економіки. З іншого боку енергомодернізація - це не те питання, яке можна відкладати нескінченно. Відсутність стимулювання відновлення та модернізації призведе до подальшої деградації та руйнації національної економіки.
Унікальність України серед інших європейських країн сьогодні в тому, що відставання в модернізації економіки можна обернути на перевагу, якщо терміново започаткувати таку модернізацію вже на новітній елементній базі. Актуальні технології в енергоефективності дозволяють досягти нових рівнів ефекту, недосяжних ще 10 років тому. Яскравим прикладом може бути ривок, який зробили технології в сонячній енергетиці, але це ж лише те, що є на поверхні.
Коли ми дивимося на питання інвестицій в енергомодернізацію країни, то маємо не забувати, що «нульовий сценарій» насправді не є буквально нульовим - він мінусовий. У нас на очах розгортається нова політика Європейського Союзу, в якій фокус зроблений на «зелену» економіку. Результатом такої політики, вже найближчим часом, буде створення «вуглецевого бар'єра» на економічному кордоні ЄС. З одного боку, ЄС буде стимулювати як позитивними, так і негативними стимулами власний бізнес до переходу на високоенергоефективні, «зелені» технології, а з іншого - захищати його від конкуренції зі сторони «не зеленого» імпорту. Оскільки «вуглецевий слід» та енергоефективність безпосередньо пов'язані (чим менша ефективність використання енергоресурсів, тим більший вуглецевий слід), то будь-яке експортоорієнтоване виробництво в Україні отримає серйозну конкурентну дискримінацію на ринках ЄС. Це завдасть удару не тільки по окремим бізнесам, а й по перспективах всієї української економіки, яка стала на шлях інтеграції в європейський економічний простір. Враховуючи те, що експорт з України до ЄС складає десь 40% від всього обсягу експорту з країни, й ця частка має потенціал до зростання, удар може бути завданий просто нищівний. Ба більше, частина експорту, що йде з України не до ЄС, також використовується для виробництва товарів з кінцевим споживанням у ЄС, й ця частина теж може опинитися під ударом. Когось може заспокоювати те, що значна частина експорту сировинна, але ж не треба забувати, що навіть сировинний експорт має велику складову енерговитрат, й значною мірою через транспортні витрати. Тож енергомодернізація вітчизняної транспортної інфраструктури - теж питання національної економічної безпеки.
Ситуація з втратами в системі транспортування електричної енергії теж не найкраща. За різними даними - резерв складає від 10 до 20 відсотків! Показник SAIDI вже перевищує 700 хв, й має всі шанси зростати й надалі. Впровадження повноцінного стимулюючого тарифоутворення на базі RAB-моделі стикається з серйозними складнощами, а час втрачається. З часом втрачаються і можливості для розвитку всієї економіки країни, бо енергетика - це базова галузь, що має забезпечувати загальноекономічне зростання, і якість роботи енергетичного комплексу може або стимулювати, або навпаки - стримувати економічний розвиток.