Матеріали, розміщені в розділі "Блоги", є авторськими. Відповідальність за їх зміст, правдивість інформації та оригінальність несе автор. Energy Club не завжди поділяє позицію автора.
Ігор Чумаченко | Блоги

Воєнне вугілля або «уголь специальной военной операции»

Не «попри», а всупереч активній фазі військового вторгнення росії в Україну, економіка нашої Батьківщини після двомісячного шоку намагається пристосуватися до роботи в нових умовах. Умовах, в яких припинили роботу або зовсім зруйновані підприємства, де активна міграція населення, що рятується від війни, зміна дохідних і видаткових статей бюджету держави, а також логістика, що істотно змінилася, через лінію фронту, що виникла, захоплення частини портів або блокади інших факторів тощо.

Основні постраждалі – це звичайно ж експорт зернових та паливна криза, спричинена знищенням Кременчуцького нафтопереробного заводу, яка торкнулася кожного. Думаю, кожен знає, як вирішуються ці дві великі проблеми. Але серед інших проблем і трагедій, які наполегливо несе нам наш північний сусід, є і вугільна тематика.

Початок трансформації у 2014 році, коли антрацитові та пісні марки вугілля залишилися на непідконтрольній території, змусив українські компанії та підприємства завозити їх із Сибіру. Вугілля інших марок, що в основному коксуються, і до 2014 року завозилося в Україну з росії, тому що для металургійної промисловості дуже важливим було вугілля з низьким вмістом сірки, що вимагало виробництво коксу та чавуну на експорт. Попри квотування кабміном росії експорту вугілля в Україну, поставки антрацитових марок були налагоджені. Основними споживачами такого вугілля є металурги, деякі ТЕЦ, які не встигли перевести на газові марки, вапняні та цукрові заводи, а також населення, яке звикло використовувати його для опалення. Як би українські підприємства не намагалися обходитись без російського палива, але наявність розвиненої спільної залізничної мережі, знаходження наших підприємств шляхом прямування російського вугілля в Європу, що формувало цінову перевагу, а також можливість відвантажувати вугілля партіями по кілька тисяч тонн, а не 75 тисячними кораблями, плавання яких займає пару місяців, практично не залишало вибору.

Але з 1 жовтня 2021 року росія взагалі заборонила відвантаження вугілля в бік України, що викликало значний дефіцит вугілля саме антрацитових марок, тому що газове вугілля у великих обсягах видобувається в нашій країні, а з коксівного вугілля Метінвестхолдингу не вистачало лише вугілля жирних марок, але їх він став завозити зі своїх американських шахт.

Розв'язана війна суттєво посилила ситуацію з антрацитовими марками вугілля в Україні. Традиційний покупець вугілля, Польща, яка також має історичний зв'язок, включаючи залізницю широкої колії з Україною, не чекаючи на терміни оголошення заборони на ввезення вугілля до ЄС, у травні 2022 року відмовилася від російського вугілля, у т. ч. антрацитових марок. До 2022 року російське вугілля, яке постачалося до Польщі, частково відвантажувалося потім в Україну. Для споживачів, які перебували у західній частині нашої країни, цей маневр був економічно вигідним. Сама Польща, яка видобуває близько 40 млн тонн, використала на власні потреби 50 млн тонн, різницю отримуючи від російських вугільних компаній. Але з травня все змінилося. І польські балтійські порти стали приймати вугілля з усього світу: ПАР, США, Колумбія та ін. Відхід дешевшого російського вугілля з ринку, штучне обмеження його пропозиції, а також зниження постачання природного газу одразу ж збільшило вартість вугілля, ціна на яке коливається біля позначки 400 доларів США у портах Європи, що є історичним максимумом для енергетичного вугілля.

Подальша доставка такого вугілля в Україну можлива, але, з одного боку, це призведе до додаткових витрат на транспортування та формування ціни на рівні 450 доларів. З іншого боку, наявна альтернатива антрацитам – кокс, пропонується за ціною 700-800 доларів США, що все ж таки робить доставку через польські порти для наших споживачів економічно вигідною.

І тут саме буде доречною допомога та сприяння від рідного уряду, Укрзалізниці та інших державних структур для вугільних трейдерів, які зіткнулися з такими викликами, а саме:
  1. Тривалість доставки вугілля до Європи морським шляхом.
  2. Велика разова партія вугілля, що обумовлено економічною доцільністю перевезення такого товару великими кораблями, місткістю 75 тис. тонн.
  3. Складність логістики, оскільки доставка вугілля з балтійського порту Польщі в Україну буде пов'язана з провезенням залізницями з різною колією. А це або використання рухомого складу із заміною колісних пар, або перевантаження вугілля у терміналах Сілезії.
  4. Тривалість таких операцій підвищує ризики, пов'язані з ризиком припинення діяльності потенційних покупців на тлі безперервних обстрілів ракетами всієї території України.

Розпочався серпень, опалювальний сезон стартує лише у жовтні, втім звернути увагу державних мужів на проблему забезпечення вугіллям споживачів в Україні вкрай важливо вже зараз.
Ігор Чумаченко