Ведучий: Максим Білявський, віцепрезидент Energy Club
Гість: Юрій Продан, міністр палива та енергетики України (2007−2010), міністр енергетики та вугільної промисловості України (2014), Заслужений енергетик України
Слухати Energy Podcasts на
Apple Podcasts 👉 https://apple.co/39r9q1R
Google Podcasts 👉 https://bit.ly/3CsPGd8
Spotify 👉 https://spoti.fi/3Xf7kJf
- Насправді порушення енергетичної безпеки відбулося по всіх напрямках нашої співпраці з Російською Федерацією. Це і постачання ядерного палива для атомних електростанцій, це і вивіз відпрацьованого ядерного палива в Росію. Це і питання постачання вугілля, яке практично припинилося з окупованих територій в середині 2014 року. Ми втратили вугілля, яке в обсязі забезпечувало 25% покриття споживання електричної енергії в Україні, але, мабуть, найбільше і найважче, що було у моральному плані, це вести переговори по газовій тематиці у 2014 році з представниками країні агресора, а саме: з Міністерством енергетики, його представляв міністр пан Новак, який зараз є віцепрем'єр і керівник Газпрому пан Міллер. Ці переговори найбільше врізались в пам'ять, тому що дуже складно було зустрічатися. Добре, що це відбувалось все-таки з Єврокомісією. Складно було вести ці переговори, коли відбувались такі події із загибеллю наших воїнів на нашій території. Якщо говорити, що було зроблено в цій ситуації, то по газу ми втратили «Чорноморнафтогаз», це близько 1,8 млрд м3 видобутку газу в Україні. І ми тоді вели переговори щодо урегулювання питання ціни на газ і паралельно здійснювали процес отримання постачання газу з незалежного джерела, що особливо було важливо перед осінньо-зимовим періодом. Був відновлений воєнний газопровід Вояни-Ужгород, через який пішли основні обсяги газу з незалежного європейського джерела постачання газу. Звісно, я не можу забути й питання щодо південноафриканського вугілля, тому що це питання було теж надзвичайно важливе, особливо в переддень осінньо-зимового періоду. Але тут вже було більше наших внутрішніх загроз енергетичній безпеці, які відбувались в нас в середині країни, на жаль. Ми тоді змогли вперше в історії України забезпечити постачання вугілля з джерела не російського, а з далекого закордоння і ці обсяги зіграли свою роль, тому що ми більш-менш успішно пройшли осінньо-зимовий період 2015-2015 року.
- На Вашу думку, якби у 2014 році не відкрили згадуваний вже газопровід Вояни-Ужгород, наскільки б змінились подальші події на енергетичному фронті?
- В тому ж 2014 році ми розпочали арбітражний спір з Газпромом щодо тих контрактів, які були укладені, й за моєї участі у 2009 році щодо постачання і транзиту газу. Звісно, якби у нас не було такого незалежного джерела постачання газу, то дуже складно було б вести ці ситуації, ту арбітражну роботу, яку ми розпочали у 2014 році і яка привела до того, що ми виграли суттєву величину штрафу, яку нам заплатив російський Газпром. І, мені здається, газ завжди був таким елементом політичного тиску на Україні, тому що я пережив всі газові кризи, які були у 2005, 2008-2010 роках. І завжди Росія використовувала газ для тиску і на Україну і на країни ЄС. І мабуть, нам було б дуже складно відпрацьовувати інші питання, пов’язані з тим же постачанням вугілля і з ядерним паливом щодо його отримання від Westinghouse, тому що за відсутності незалежного джерела постачання газу Росія завжди намагалась нас дотиснути в цих та інших питаннях, пов’язаних з енергетичною сферою і не з енергетичною сферою. На той час (2014-15 роки) практично єдине джерело, за винятком невеликих обсягів, які ми могли отримувати з Польщі, з Угорщини, переважна частина постачання газу йшла від Російської Федерації, тому нам було б дуже складно працювати в енергетичній галузі з РФ, тут виникало б питання і ціни газу, яка була завищена, тому нам вдалось у 2014 році через домовленості з європейським союзом і з Газпромом зробити перехід до ринкової ціни так, як це відбувалося на спотових ринках в Європейському Союзі. І після цього в нас були вже повністю розв’язані руки. І Ви ж знаєте, що ми відмовились від постачання російського газу взагалі.
- Що потрібно, або що можна було зробити у 2015 році, наприклад, і в подальших роках для того, аби ми були сильнішими в частині енергетичної безпеки сьогодні?
- Я вважаю, що починаючи з 2014 року і в подальші роки ми повинні були взагалі відмовитись від постачання вугілля з РФ. Ми взагалі повинні були надіятись тільки на власні сили, виходячи з того досвіду, який, наприклад, я та і вся країна мала від взаємодії з Росією. Ми повинні були все-таки приділити увагу розвитку нашого власного сектору вугільної промисловості, тому що ми дещо приспали цю ситуацію і декому було вигідно отримувати вугілля з Росії. Мало того, ми почали пізніше думати про імпорт електричної енергії, фактично цей імпорт відбувався чомусь з Білорусі. Також певним чином аж до 2022 року ми мали залежність від російського вугілля замість того, щоб розвивати своє власне виробництво вугілля, хай це було дорожче, але все-таки ми повинні були цим вугіллям завантажувати нашу теплову генерацію і продавати свою електроенергію. Звісно, вважаю, ми дещо загальмували в той час щодо заходів, які були пов’язані з приєднанням до енергосистеми європейських країня вважаю, що ми запізно і вже вимушено приєднались на початку повномасштабної агресії минулого року. Мабуть, це такі основні речі, які потрібно було зробити в інфраструктурних проєктах. Питання запровадження нового ринку електричної енергії - це теж велике питання, яке треба обговорювати, а саме: наскільки воно невдало було зроблено.
- На сьогодні базовими первинними енергоносіями для нинішньої структури генерації є природний газ та вугілля. Пане Юрію, скажіть, чи вистачить нам накопичених запасів хоча б до кінця березня 2023 року?
- Я думаю, що тих запасів, які ми маємо у сховищах, і з тими витратами газу, які ми маємо на сьогодні, та ситуацією, яка пов’язана з погодними умовами, нам звісно газу вистачить. І якщо ми говоримо про вугілля, то завдяки тому, що ми почали приділяти увагу підтриманню видобутку вугілля на власних шахтах, наскільки мені відомо, нам буде достатньо сьогодні цих ресурсів і газу, і вугілля для того, щоб пройти осінньо-зимовий період, в тому числі й до березня, тому що добавився, на жаль, ще один сумний фактор - в нас зменшилось споживання через обмеження та через обстріли, які ми маємо на сьогодні, з виробництвом електроенергії. Але за інформацією, яка була в ЗМІ, ми вже завезли на сьогодні в Україну генераторів потужністю 1 ГВт, тому певна частина електроенергії виробляється, на жаль, і так.
- І безумовно собівартість електроенергії таким способом в декілька разів перевищує нещасний ринок електричної енергії, де зараз збут енергії виробленої на електростанціях, навіть не дотягує до її собівартості.
- Це так, і з цим треба вже щось робити, приймати заходи. Ми говоримо, що є приватні станції, вони якось викручуються, а є державні. Треба вже на сьогодні робити такий підхід, тому що всі сьогодні в досить серйозній критичній ситуації, та треба відповідно до прозорих механізмів справедливо розподіляти ті ресурси: й фінансові, й матеріальні, які ми отримуємо для відновлення нашої енергетичної структури.
- Зрозуміло, що ворог буде продовжувати атакувати об’єкти критичної інфраструктури. До чого потрібно бути готовому споживачу електроенергії, перш за все, на Вашу думку?
- Мені здається, споживачі електричної енергії по всіх категоріях, які ми маємо, це і населення, і промисловість - вони вже готові. «Тренування», які відбулися з боку Росії ще з вересня місяця, навчили споживачів готуватися до такої критичної ситуації, яка може бути. Знаєте, в нас вже був досить серйозний блекаут, й ми працювали роз’єднано в енергосистемі після одного з ударів, але ми все-таки змогли справитись навіть з цією ситуацією. Коли ми втратили потужність і виробництво електроенергії на атомних електростанціях, ми втратили дуже багато ліній систем передач, особливо високої напруги. І в цій ситуації споживачі вже певним чином, мабуть, пристосувались. Частина споживачів - це промислові підприємства, деякі з них взагалі зупинились. Якщо ми говоримо про об’єкти критичної інфраструктури, то вони почали забезпечуватись мінімальним обсягом з незалежних джерел виробництва електричної енергії. Це дизельні й бензинові генератори на невелику потужність. І, мені здається, всі на сьогодні готові. І Слава Богу, що нам сприяє погода, вона сьогодні на нашому боці. Я думаю, що вже є достатньо порад для споживачів, які звучать і по радіо, і по телебаченню. І люди вже все зрозуміли. Єдина порада від мене, це перебувати в укриттях під час повітряних тривог.
- Пане Юрію, як колишній очільник енергорегулятора розкажіть, які на вашу думку потрібні зміни на ринку електроенергії в поточній складній ситуації.
- Ви, мабуть, знаєте, що я брав участь у різних нарадах, у різних заходах, де обговорювався ринок електричної енергії, й це для мене болюча тема. Чому у 2018, а потім у 2019 році був запроваджений такий повномасштабний ринок, при такій серйозній монополізації ринку виробництва електроенергії в Україні? В такій ситуації, коли велика частина споживачів, а ця велика частина споживачів, мабуть, сьогодні вже переважна у зв’язку з тим, що частина промисловості у нас стоїть зруйнована. Вона не мала і не має ринкових цін. На мій погляд, такий ринок не міг функціонувати, тому що він не давав сигналів для будь-кого щодо модернізації стану енергетичного обладнання. Такий ринок не давав сигналів щодо посилення енергетичної безпеки взагалі. Такий ринок навпаки давав ті сигнали, які ми з вами вже проговорили. Давав навпаки таку ситуацію, а давайте ми купимо дешевшу електроенергію у нашого ворога і т. д. І звісно, на цьому хтось міг наживатись. Я вже не кажу про торгівлю повітрям, яка виникала, бо ця ситуація була довгий час безконтрольна. Вона, на жаль, на той час підтримувалась і Регулятором, і фактично владою, яка дивилася на це крізь пальці. А на сьогодні то взагалі досить дивно, що цей ринок працює в умовах воєнного стану, в умовах серйозних пошкоджень енергетичної інфраструктури. Ситуація досить дивна, таке відчуття, що люди гають на цьому ринку в якусь гру на кшталт "Монополії". Де там буває профіцит на ринку і РДН, і ВДР, і балансуючий ринок, і найцікавіше, що там буває й профіцит. Ну звісно, треба ставити ринок на паузу й розподіляти ці ресурси вже незалежним регулятором. І розподіляти ці ресурси в залежності від покриття тих вкрай необхідних речей, які сьогодні в першу чергу забезпечують оборону, забезпечують критичну інфраструктуру, а не дають можливість якимось трейдерам ще й щось заробляти на цьому. Це ж нонсенс. Ринок повинен бути поставлений на паузу, для того аби розібратися, що відбувається. А його не ставили й зараз не ставлять, мабуть, для цього є якісь причини. Хоча, я думаю, що наші партнери з Євросоюзу прекрасно б зрозуміли ситуацію. А для цього треба, щоб хтось це нашим партнерам пояснював. Я не знаю, чи хтось буде це робити й узгоджувати ті речі, які необхідно сьогодні зупинити з точки зору ринкових умов. Яка конкуренція на ринку сьогодні, її й раніше не було, а зараз тим паче. По суті залишились сьогодні «Енергоатом», «Укргідроенерго» і ДТЕК. Але мені логіка підказує, що треба ставити на паузу.
- Говорячи про близьке майбутнє, це, безумовно, перемога України, а далі - повоєнне відновлення. Пане Юрію, які мають бути стратегічні орієнтири, на вашу думку?
- Перший стратегічний орієнтир, який нам необхідно було б сьогодні робити й планувати, це все-таки видобуток газу. Треба бути реалістами й не говорити сьогодні про водень, про розвиток «зеленої» енергетики. Треба сьогодні говорити про стратегічні речі, які нам дозволять потім перейти до будь-якого виду енергії. Це видобуток власного газу. Взагалі до цього часу мені ніхто не пояснив, що в нас відбулося з видобутком газу, чому він зменшувався, чому це питання постійно деградувало. Ніхто цьому уваги не приділяв, а нам аплодували російські агресори. Мені здається, це стратегічне питання.
Друге стратегічне питання. Я розумію, що з вугільну генерацію, можливо, через певний час ми суттєво обмежимо, але зараз для підтримки цієї вугільної генерації нам вкрай необхідно займатись питанням власного видобутку вугілля. І це теж треба планувати й вже думати про те, що ми будемо робити з видобутком вугілля і не звертати увагу на дорожнечу цього питання, тому що ми сьогодні розуміємо, що таке власне виробництво, і що таке власні ресурси. І, на мій погляд, саме важливе питання, яке буде пов’язане з тим, що ми будемо виробляти більшу частину електричної енергії. Це все-таки питання атомної енергетики. І це не будівництво блоків великої потужності, а вже треба думатипро будівництво модульних реакторів. Невеликих атомних електростанції з потужністю 100-300 МВт, які б можна було будувати на місці закриття виробництва електроенергії на блока теплових електростанцій, тому що там де зараз знаходяться теплові електростанції є інфраструктура. А питання безпеки набагато зменшені до таких ядерних реакторів, тому мені здається - це стратегічні речі, а все інше буде тоді, коли в нас буде готова така суттєва база. А вже потім будемо думати про те, як ми будемо розвивати «зелену» енергетику, як ми будемо робити проєкти з воднем, тому що країна повинна забезпечити свою власну енергетичну безпеку незалежно від будь-якої ситуації, яка може бути у світі. І звісно відновлення наших мереж. І це відновлення має бути з відповідністю до тих класів напруги, які сьогодні є у Євросоюзі. Повинна бути повна синхронізація з матеріалами, з засобами виробництва, які є в ЄС.
