За прикладом батька він у 2017 році прийшов до Харківгазу слюсарем ВБГО, пропрацював два роки й перейшов до аварійно-диспетчерської служби. Багатьох споживачів газу міста Лозова знає вже довгі роки.
У воєнний час суттєво змінилися умови та особливості роботи з людьми. Крім збільшеного обсягу викликів, значно виросло емоційне навантаження. Якщо раніше однією з найпоширеніших причин аварійних заявок, що надходять черговому, було виявлення запаху газу на кухні, то тепер, у період обстрілів та прильотів, люди в паніці звертаються до газовиків, щоб запитати, що робити. А після обстрілів, ухваливши рішення їхати з міста, викликають для того, щоб перекрити подачу газу до житла.
На тлі напружених виробничих турбот (Вадиму у цей складний період практично не виходило приділяти час сім’ї) було ухвалено рішення перевезти дружину із сином в інше місто.
«Було дуже важко розлучатися з коханою дружиною та дітлахами та повертатися до Лозової, але я не міг зробити інакше – це як у моряків, капітан залишає корабель останнім», - згадує він.
«Тепер, коли я вивіз сім'ю, незважаючи на те, що працюю за графіком добу через три – щодня приходжу на роботу. У чомусь підтримую колег, допомагаю старшим працювати із комп'ютером, документами, - зізнається Вадим. - Чоловік повинен нести відповідальність за тих, хто цього потребує. Отже, і за сім'ю, і за компанію, в якій працює, і за споживачів».
За матеріалами «Я на варті»