– Та всі ми вчилися просто у процесі роботи, – каже він. – Скручували пошкоджені дроти, потім підіймали їх нагору. В АТ «Чернігівобленерго» я працюю із 1987 року, але до цього виконувати такої роботи мені не доводилось. Нічого, якось справилися. У таких умовах обирати не доводиться…
А працювали чернігівські лінійники, і дійсно, на межі своїх сил і можливостей. Страх (а він, звісно, був у кожного) доводилось затискати десь глибоко усередині і продовжувати роботу, адже саме від них залежали побутові умови тисяч споживачів.
– Діставалося нам добряче, – невесело посміхається Володимир Іванович. – Де б ми не працювали, стріляли всюди. Було таке, що снаряди прилітали за кілька метрів від нас, нашої техніки. Інколи обстріли починалися, коли ми перебували на вишці. Страшно, що казати! Але бажання виконати свою роботу і бодай так допомогти нашим захисникам, які боронять українську землю, лікарям, які рятують життя, волонтерам, які допомагають всім і кожному, та й простим містянам, які не покинули своїх домівок, щоразу перемагало. Кожен розумів – від нас дуже багато залежить, а не виправдати довіру своїх споживачів ми просто не можемо!
