Після військової служби він прийшов до "Харківгазу" у 2005 році спочатку механіком, пізніше став головним механіком, згодом - головою первинної профспілкової організації Чугуївського підрозділу.
Григорій із породи таких людей, яким до всього є діло: відвозити гуманітарну допомогу, у вихідний проводити техобслуговування нової техніки, підтримувати колег психологічно у такий складний час - усе це він вважає невіддільною частиною роботи та й власного життя.
Йому, військовому зі стажем, що має досвід виконання бойових завдань, як нікому зрозумілі хвилювання і звичайний страх молодої дівчини-диспетчерки: "Ти чого така бліда? Страшно? - Запитує. – Я сам іду сьогодні, боюся, що ледь свідомість не втрачаю". Після таких слів дівчина намагається не лише перемогти свою паніку, а й підтримати старшого колегу. Хоча сам Григорій Михайлович зізнається, що інстинкт самозбереження в нього давно притупився.
Справжнім випробуванням для нього, досвідченого військового, було ховати цивільних колег. Тіло загиблої в перший день війни диспетчерки АДС Світлани Пікало на прохання її матері він відвозив до сусіднього району. Однак через бойові дії він не одразу зміг це зробити. "Найстрашніше для матері – ховати власну дитину, а для військового – усвідомлювати, що гинуть беззахисні мирні люди, залишаються сиротами діти, - згадує він. – А потім ми прощалися з нашим водієм Василієм Редьком, який помер від поранень у лікарні. 15 років пропрацювали разом. Прекрасна була людина".
Особливо проблемним був період, коли раптовий напад ворога тимчасово призупинив звичайну логістику. Спецтранспорт "Харківгазу" мав всі шанси не виїхати на виклики споживачів. Тоді у співпраці з керівництвом Чугуєва було знайдено варіант забезпечення пальним газовиків та медиків швидкої допомоги. І Григорій – один з тих, хто приніс власні кошти на придбання пального для машин АДС.
Війна мобілізувала внутрішні резерви. "Зараз люди стали іншими. Молодь – доросліша й відповідальніша, старші люди – терпиміші й добріші, замкнуті – балакучішими, - розповідає Григорій Михайлович. – Ми навчилися працювати без світла, скороченим складом, в умовах затишшя та бомбардування. Усі об'єдналися навколо однієї мети – спільної перемоги над ворогом!"
