Три агрументи.
Найперше, тому що у КНР є власна база виробництва таких ресурсів, і діє система довгострокового контрактування на імпортні поставки. Особливо це простежується на прикладі сталі, усі російські поставки на європейський ринок (10 млн тон) співставні із 70% від усіх імпортних потреб Китаю в цьому ресурсі.
По-друге, цінова кон'юктура на китайському ринку менш приваблива за пропозиції від покупців на європейському ринку. Наприклад, вартість сталі на ринку КНР складає приблизно $820 за тону, що вдвічі менше за котирування у ЄС (понад $1500 за тону) та на 25% від цін по індексу FOB Чорне море. Котирування алюмінію та міді у Китаї, також менші за європейські ціни, орієнтовно до 10%.
По-третє, перенаправлення російських вантажів із ЄС в КНР супроводжуватиметься зростанням витрат на логістику до 30%, за рахунок збільшення відстані транспортування та більш високих розцінок на фрахт суден. Також матимуть місце проблеми із своєчасним відвантаженням товарів, з огляду на перевантаженість російської залізниці та обмежену пропускну здатність далекосхідних морських портів агресора.
Загалом, переорієнтація російської сировини із європейського на китайський ринок, принесе лише збитки і на цьому фоні змусить більшість підприємств окупанта припинити свою діяльність. Ось так виглядає санкційний гамбіт, коли навіть незначні поступки зі сторони ЄС дозволять послабити економіку агресора.
