Приблизно таких показників держава-терористка може досягнути, якщо увесь цивілізований світ зупиниться у частині санкційного тиску та обмежиться вже прийнятими рішеннями.
Принаймні на цей ризик вказують наступні фактори.
Перший — цінова стеля поширюється лише на сорт Urals. Насправді понад третину експортних поставок російської нафти припадає на інші сорти нафти, насамперед на сорт ESPO - ціна відвантаження $66 доларів за барель. Окрім цього, агресор торгує сортами нафти Sokol та Vityaz, які у січні купувались по $70 за барель. У такому контексті виникає ризик, що окремі партії сорту Urals можуть продаватись по документах як ESPO за ціною у понад $65 за барель. Така тенденція засвідчує, що цінове обмеження на російську нафту усіх сортів потрібно зменшувати до рівня $35 за барель вже у січні 2023 року.
Другий фактор — окрім ціни збуту на доходи держави-агресора впливають обсяги. На фоні зменшення відпускних цін російської нафти сорту Urals, обсяги відвантаження зменшились мінімально. За перший тиждень нового 2023 року сукупний потік російської нафти через морські порти зріс на 0,2 млн барелів на добу. Постачання з тихоокеанського регіону та Арктики зросло на 0,14 та 0,2 млн барелів на добу відповідно, компенсувавши зниження обсягів відвантажень із Чорного та Балтійського морів. Якщо порівнювати ці обсяги з початком грудня 2022 року, то вони зменшились лише на 0,5 млн барелів до рівня 2,5 млн барелів на добу. Таким чином, агресор щодоби недоотримує приблизно до $100 млн, але цього замало для зупинки воєнної машини ворога.
Третій фактор — обхід санкцій стосовно послуг іноземних сервісних компаній. Попри обмеження, які були запровадженні у 2022 році, відновився видобуток арктичної нафти, яку наразі активно закуповує Китай. Ці закупівлі можуть витіснити близькосхідні сорти нафти, наприклад, Basrah Heavy. Тобто з однієї сторони загострюється конкуренція з Іраком та Саудівською Аравією, а з іншої з’явилось додаткове джерело поповнення бюджету агресора. Говорячи про КНР, варто звернути увагу на їх агресивну стратегію скуповування норвезької та казахської нафти, що свідчить про приховану економічну експансію проти ЄС та Німеччини перш за все.
Окрім застережень простежуються і позитивні тенденції з точки зору роззброєння агресора, наприклад, дедалі більше деградують органи управління нафтогазової галузі росії, що породжує певної міри хаос у стані ворога.
На це вказує збільшення масштабів фейкових заяв, що безумовно позначається на помилкових управлінських рішеннях. Наприклад, якісь там нібито укази кремлівського карлика стосовно заборони використання прайс-кепів на Urals – це звичайний фарс, адже вони можуть лише зменшити портфель замовників цього сорту російської нафти.
Самообман продукується на болотах і у частині основних показників виробничої діяльності нафтовидобувного сектору, зокрема ворог доволі активно поширює фейки про нібито рекордні показники видобутку нафти, і навіть зростання обсягів до 15%. Насправді видобуток російської нафти у 2022 році зменшився на 2%.
Наступний індикатор деградування — це неможливість російських нафтовидобувних компаній виплатити дивіденди у 2023 році, адже відпускна ціна Urals опустилась нижче $40 за барель і різко зменшує фінансові спроможності. Втім, нафтовидобувники можуть зменшити багатомільярдні видатки на сумнівні капітальні інвестиції та все ж направити кошти у бюджет агресора як податкові платежі майбутніх періодів.
Ми лише на початку шляху по роззброєнню агресора, але ми його обов’язково пройдемо. Кінцева мета – повністю вивести російську нафту усіх сортів з глобального ринку. Ціль безумовно амбітна, для когось можливо виглядатиме фантастичною, але реалізувати її можливо і потрібно для повноцінної демілітаризації та денацифікації росії.
