Фрагменти виступу на ток-шоу Energy Freedom by Energy Club (09.02.23). Тема: Створення передумов для швидкої побудови ефективної децентралізованої/розподіленої генерації в Україні
Сьогодні під час нашого обговорення колеги вже згадували про газотранспортну систему та можливість встановлення високоманеврових потужностей, які б могли брати участь у регулюванні енергосистеми. Хочу продовжити думку та звернути увагу на те, що така можливість в Україні існує. Нагадаю, що подібні проєкти розглядалися ще не початку 2000-х років — стосовно встановлення додаткових маневрових потужностей до 10 МВт кожна на вузлових газоперекачуючих станціях, які б могли надавати послугу для НЕК «Укренерго» в регулюванні енергосистеми.
У ті роки був реалізований один єдиний проєкт, по-моєму, в Івано-Франківській області, потужністю близько 8 МВт. Пізніше, у 2018-2019 роках, це питання знов підіймалось на рівні НЕК "Укренерго" та НАК "Нафтогаз України", однак, на жаль, далі консультацій та попередніх розрахунків справа не пішла, хоча навіть сьогодні, у 2023 році, не втратила своєї актуальності.
Щодо розвитку генеруючих потужностей, розділимо це питання на дві частини. Перша частина стосується сьогоднішньої роботи електроустановок в умовах постійних обстрілів та масштабних руйнувань енергосистеми.
Зараз енергетики працюють як ніколи злагоджено, допомагаючи один одному та успішно забезпечують споживачу доступ до необхідних благ — води, тепла, електроенергії. Якісь плани розвитку наразі не актуальні через те, що влучання в конкретні обʼєкти критичної інфраструктури є непрогнозованим процесом і самі заходи з їх відновлення виникають за результатами розмірів пошкоджень енергетичної інфраструктури.
Всі технічні заходи, які зараз впроваджуються і з відновлення роботи генеруючих потужностей, і з відновлення зв’язку в магістральних чи розподільчих мережах, є тимчасовими. Це все стосується їх експлуатації, обслуговування чи ремонту, правил безпеки та ін., і для цього абсолютно достатньо наявної нормативної документації.
Немає сенсу розробляти якісь окремі правила на час війни, які б регламентували їх безпечну та надійну роботу, адже так звані тимчасові схеми використовуватимуться лише під час війни і в короткий післявоєнний період.
Друга частина стосується системних рішень: нагадаю вам, що є звіт з достатності генеруючих потужностей (НЕК "Укренерго" його розробило та погодило з НКРЕКП), а ще він підпадає під актуалізацію кожного року.
В цьому звіті прорахована вся об’єднана енергетична система України, де обовʼязково розраховується сценарій перспективного розвитку на 15 років, включаючи досвід минулих періодів. Думаю, той самий підхід буде використовуватись і в майбутньому, в післявоєнний період. Це для галузі є основним документом з огляду на те, скільки і яких нам потрібно потужностей, в якому регіоні та на який перспективний період часу. Взагалі звіт з достатності генеруючих потужностей мав би бути однією зі складових програми розвитку економіки України. Це довгострокова програма, яка містить і ресурсний баланс, і енергобаланс, в тому числі й прогноз споживання з урахуванням статистики минулих періодів за роки незалежності.
Важливо розуміти, що програма розвитку України в повоєнний період повинна бути складовою загального плану розвитку економіки Європейського Союзу. Це повинно бути обов’язковою умовою, інакше ми залишимось зі своїми проблемами наодинці й будемо експлуатувати те, що в нас залишиться після війни.
Слід зазначити, що без розвитку базової генерації економіка країни не зможе впевнено розвиватись — без АЕС, ГЕС, ГАЕС і теплових електростанцій, які є маневровими сьогодні для нашої енергетичної системи.
Враховуючи вищесказане вважаю, що в повоєнний період обовʼязково мінятиметься концепція розвитку мереж.
У магістральних мережах уже декілька років, та навіть сьогодні, продовжується процес адаптації до правил з відповідності енергосистеми до європейських стандартів. Після війни ще й відбуватиметься перехід з 750 кВ на 400 і 220 кВ. Деякий зв'язок 750 кВ все ж таки залишиться, тому що технічно неможливий перехід на нижчий клас напруги, а взагалі – 400 і 220 кВ будуть основною напругою в роботі магістральних мереж.
Обовʼязково відбуватиметься масштабне, нове будівництво розподільчих мереж, адже немає сенсу відновлювати те, що збудоване 50 років тому і майже вщент зруйноване під час війни. Окрім того, старі розподільчі мережі не відповідатимуть вимогам із забезпечення надійності надання послуг з розподілу та якості електроенергії як для промислового, так і побутового споживача.
Одним словом, повоєнне будівництво повинне базуватись на нових технічних рішеннях та технологіях, які обовʼязково враховуватимуть нові принципи роботи мережі smart grid.
Ще однією складовою програми відновлення повинен бути план регіонального розвитку відповідно до специфіки територій. Це будуть або промислові, або сільськогосподарські регіони, де структура споживання і генерації електроенергії відрізнятимуться один від одного, з врахуванням релокації виробничих потужностей, яка вже має місце сьогодні, а в післявоєнний період буде ще більше розвиватися зі сходу в центр та з перспективою на захід країни.
Саме при такому сценарії і виникає необхідність розвитку розподіленої генерації, де й відзначатиметься важливість її синхронної роботи в енергосистемі України.
Слід зазначити, що для оптимальної роботи розподіленої генерації необхідно створювати так звані енергетичні кооперативи та регіональні диспетчерські центри, які б змогли об’єднати роботу основної частини локальної розподіленої генерації — незалежно від того, на якому принципі вона працює: газова, на біомасі чи біогазі, міні ГЕС, можливо, і модульні когенеруючі потужності при об’єктах теплокомуненерго, відновлювані джерела енергії — в окремі балансуючі групи.
Одночасно обовʼязково впроваджувати допоміжні технології: такі як системи накопичення/регулювання електроенергії, системи прогнозування вироблення електроенергії для ВДЕ та ін.
В результаті такої співпраці з регіональними диспетчерськими центрами енергетичні кооперативи чи віртуальні електростанції зможуть працювати на всіх сегментах енергоринку та ринку допоміжних послуг із високим рівнем конкурентоспроможності.
Ще один із плюсів — це те, що розподілена генерація може виконувати мобілізаційні завдання для надійного забезпечення живлення обʼєктів критичної інфраструктури, електротранспорту, лікарень, закладів освіти, комунальних підприємств для того, щоб країна максимально спокійно справлялася з кризовими ситуаціями до повного відновлення в воєнний період чи на час подолання аварій або наслідків техногенних катастроф.
Сьогодні під час нашого обговорення колеги вже згадували про газотранспортну систему та можливість встановлення високоманеврових потужностей, які б могли брати участь у регулюванні енергосистеми. Хочу продовжити думку та звернути увагу на те, що така можливість в Україні існує. Нагадаю, що подібні проєкти розглядалися ще не початку 2000-х років — стосовно встановлення додаткових маневрових потужностей до 10 МВт кожна на вузлових газоперекачуючих станціях, які б могли надавати послугу для НЕК «Укренерго» в регулюванні енергосистеми.
У ті роки був реалізований один єдиний проєкт, по-моєму, в Івано-Франківській області, потужністю близько 8 МВт. Пізніше, у 2018-2019 роках, це питання знов підіймалось на рівні НЕК "Укренерго" та НАК "Нафтогаз України", однак, на жаль, далі консультацій та попередніх розрахунків справа не пішла, хоча навіть сьогодні, у 2023 році, не втратила своєї актуальності.
Щодо розвитку генеруючих потужностей, розділимо це питання на дві частини. Перша частина стосується сьогоднішньої роботи електроустановок в умовах постійних обстрілів та масштабних руйнувань енергосистеми.
Зараз енергетики працюють як ніколи злагоджено, допомагаючи один одному та успішно забезпечують споживачу доступ до необхідних благ — води, тепла, електроенергії. Якісь плани розвитку наразі не актуальні через те, що влучання в конкретні обʼєкти критичної інфраструктури є непрогнозованим процесом і самі заходи з їх відновлення виникають за результатами розмірів пошкоджень енергетичної інфраструктури.
Всі технічні заходи, які зараз впроваджуються і з відновлення роботи генеруючих потужностей, і з відновлення зв’язку в магістральних чи розподільчих мережах, є тимчасовими. Це все стосується їх експлуатації, обслуговування чи ремонту, правил безпеки та ін., і для цього абсолютно достатньо наявної нормативної документації.
Немає сенсу розробляти якісь окремі правила на час війни, які б регламентували їх безпечну та надійну роботу, адже так звані тимчасові схеми використовуватимуться лише під час війни і в короткий післявоєнний період.
Друга частина стосується системних рішень: нагадаю вам, що є звіт з достатності генеруючих потужностей (НЕК "Укренерго" його розробило та погодило з НКРЕКП), а ще він підпадає під актуалізацію кожного року.
В цьому звіті прорахована вся об’єднана енергетична система України, де обовʼязково розраховується сценарій перспективного розвитку на 15 років, включаючи досвід минулих періодів. Думаю, той самий підхід буде використовуватись і в майбутньому, в післявоєнний період. Це для галузі є основним документом з огляду на те, скільки і яких нам потрібно потужностей, в якому регіоні та на який перспективний період часу. Взагалі звіт з достатності генеруючих потужностей мав би бути однією зі складових програми розвитку економіки України. Це довгострокова програма, яка містить і ресурсний баланс, і енергобаланс, в тому числі й прогноз споживання з урахуванням статистики минулих періодів за роки незалежності.
Важливо розуміти, що програма розвитку України в повоєнний період повинна бути складовою загального плану розвитку економіки Європейського Союзу. Це повинно бути обов’язковою умовою, інакше ми залишимось зі своїми проблемами наодинці й будемо експлуатувати те, що в нас залишиться після війни.
Слід зазначити, що без розвитку базової генерації економіка країни не зможе впевнено розвиватись — без АЕС, ГЕС, ГАЕС і теплових електростанцій, які є маневровими сьогодні для нашої енергетичної системи.
Враховуючи вищесказане вважаю, що в повоєнний період обовʼязково мінятиметься концепція розвитку мереж.
У магістральних мережах уже декілька років, та навіть сьогодні, продовжується процес адаптації до правил з відповідності енергосистеми до європейських стандартів. Після війни ще й відбуватиметься перехід з 750 кВ на 400 і 220 кВ. Деякий зв'язок 750 кВ все ж таки залишиться, тому що технічно неможливий перехід на нижчий клас напруги, а взагалі – 400 і 220 кВ будуть основною напругою в роботі магістральних мереж.
Обовʼязково відбуватиметься масштабне, нове будівництво розподільчих мереж, адже немає сенсу відновлювати те, що збудоване 50 років тому і майже вщент зруйноване під час війни. Окрім того, старі розподільчі мережі не відповідатимуть вимогам із забезпечення надійності надання послуг з розподілу та якості електроенергії як для промислового, так і побутового споживача.
Одним словом, повоєнне будівництво повинне базуватись на нових технічних рішеннях та технологіях, які обовʼязково враховуватимуть нові принципи роботи мережі smart grid.
Ще однією складовою програми відновлення повинен бути план регіонального розвитку відповідно до специфіки територій. Це будуть або промислові, або сільськогосподарські регіони, де структура споживання і генерації електроенергії відрізнятимуться один від одного, з врахуванням релокації виробничих потужностей, яка вже має місце сьогодні, а в післявоєнний період буде ще більше розвиватися зі сходу в центр та з перспективою на захід країни.
Саме при такому сценарії і виникає необхідність розвитку розподіленої генерації, де й відзначатиметься важливість її синхронної роботи в енергосистемі України.
Слід зазначити, що для оптимальної роботи розподіленої генерації необхідно створювати так звані енергетичні кооперативи та регіональні диспетчерські центри, які б змогли об’єднати роботу основної частини локальної розподіленої генерації — незалежно від того, на якому принципі вона працює: газова, на біомасі чи біогазі, міні ГЕС, можливо, і модульні когенеруючі потужності при об’єктах теплокомуненерго, відновлювані джерела енергії — в окремі балансуючі групи.
Одночасно обовʼязково впроваджувати допоміжні технології: такі як системи накопичення/регулювання електроенергії, системи прогнозування вироблення електроенергії для ВДЕ та ін.
В результаті такої співпраці з регіональними диспетчерськими центрами енергетичні кооперативи чи віртуальні електростанції зможуть працювати на всіх сегментах енергоринку та ринку допоміжних послуг із високим рівнем конкурентоспроможності.
Ще один із плюсів — це те, що розподілена генерація може виконувати мобілізаційні завдання для надійного забезпечення живлення обʼєктів критичної інфраструктури, електротранспорту, лікарень, закладів освіти, комунальних підприємств для того, щоб країна максимально спокійно справлялася з кризовими ситуаціями до повного відновлення в воєнний період чи на час подолання аварій або наслідків техногенних катастроф.
