Читати англійською
7 лютого в рамках проєкту ZPP "Європа-Польща-Україна. Відбудова разом. 2023" відбулася 2-га дискусія із серії "Енергетика в контексті відновлення України" під назвою: "Ядерна енергетика - досвід України для Польщі". Метою дискусії було проілюструвати поточний стан української ядерної енергетики та плани в цій галузі на найближчі роки. Участь в обговоренні взяв віцепрезидент Energy Club Іван Григорук.
Фрагменти виступу:
- Розкажіть, яким ви бачите майбутнє української атомної галузі? Я маю на увазі як цільовий енергобаланс України, так і ситуацію з попитом - багато підприємств, споживачі постраждали через війну. До відновлення економіки попит на енергію в Україні, можливо, буде значно нижчим. Як ви це оцінюєте?
- Для того, щоб комплексно відповісти на ваше запитання, необхідно сказати, що до повномасштабної війни в Україні існував профіцит встановлених генеруючих потужностей, враховуючи відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), це відповідно до сформованого попиту споживання електроенергії, який в кращі роки досягав 19-20 ГВт/г, а під час пандемії десь близько 15,5 ГВт/г.
Що стосується енергетичного балансу, то до початку війни частка атомної генерації в структурі вироблення електричної енергії складала від 50 до 60%. Для цього в Україні працювали чотири атомні станції (АЕС), де вироблялась електроенергія на 13 ядерних реакторах типу ВВЕР-1000 та на 2 реакторах ВВЕР-440, загальною потужністю 13,8 ГВт. Решту 40% зі 100% електроенергії, яка вироблялась в Україні, розподілялись між електростанціями іншого виду - ГЕС, ГАЕС, ТЕС, ТЕЦ та ВДЕ. Ось такий, якщо коротко, мав вигляд енергетичний мікс до війни в Україні.
Зараз вироблення і споживання електроенергії значно скоротилось в результаті воєнної агресії з боку росії. Сьогодні маємо масштабні руйнування чи пошкодження енергетичної інфраструктури, тимчасову окупацію українських електростанцій, в тому числі Запорізької АЕС, російськими терористами. Ми знаємо, що при експлуатації захоплених електростанцій грубо порушуються всі правила безпеки, які в сукупності, ймовірно, призведуть до глобальної техногенної катастрофи та тяжких наслідків для всієї Європи та половини світу.
Тепер повернемося до повоєнного відновлення енергетичної інфраструктури як складової національної економіки Української держави, яка є потенційним членом до вступу в Європейський союз (ЄС), та до прогнозу щодо можливості значного збільшення попиту на споживання електроенергії за рахунок різних галузей промисловості.
Наведу приклад: у світі через пандемію 2020-2022 років та війну росії проти України в рази виросли ціни на газ, нафту, продукти нафтопереробки, електроенергію та ін. Виробництво продукції в промисловості ЄС стає дуже дорогим за собівартістю через значне здорожчення енергоносіїв та екологічних вимог.
Модернізація виробничих потужностей на існуючих заводах завжди повʼязана з обмеженням виготовлення продукції або взагалі призупиненням виробництва, що несе за собою ризики значних втрат позицій на конкурентному світовому ринку та фінансових збитків.
Отже, виникає фактор щодо необхідності релокації виробничих потужностей в бік Республіки Польща, Румунії чи Угорщини, Балканських країн, можливо, і перенесення частини промислових потужностей в Україну, адже в нас є все для цього, починаючи від інфраструктури, закінчуючи людським капіталом. Крім того, вже сьогодні, під час війни, багато вітчизняних промислових підприємств встигли перенести своє виробництво в центральні та західні області України, а в повоєнний час ця тенденція тільки зростатиме. Отже, я вважаю, що обсяг споживання електроенергії після війни не тільки повернеться на довоєнний рівень, а ще й виросте орієнтовно на 30% мінімум.
- В січні Кабінет Міністрів України погодив початок робіт з будівництва двох реакторів AP 1000. Блоки будуть монтуватися на Хмельницькій АЕС. Постачальник має бути Westinghouse. В України амбіційні плани із розширення атомної галузі – в країні планується збудувати 9 нових блоків AP1000. Як ви сприймаєте цю новину?
- Маю позитивну реакцію відносно такої новини із двох причин. Перша причина більш політична – це незалежність через шлях диверсифікації постачання та технологій використання ядерного палива на наших АЕС.
Розуміючи абсолютну залежність від росії в атомній галузі та повʼязані з цим великі ризики, Україна ще в 1992 році провела переговори з компанією General Atomics із США, а в 1993 році – з компанією Westinghouse. За їх результатами в 1994 було ухвалене рішення сформувати протокол намірів про співпрацю з Westinghouse. Ця знакова подія фактично дала старт програмі переходу роботи атомних електростанцій з використанням російського ядерного палива на ядерне паливо нових модифікацій за технологією Westinghouse.
Далі, у 2005 році, ядерне паливо Westinghouse вперше було завантажено на енергоблоки Південноукраїнської АЕС, а трохи згодом і на Запорізької АЕС, де вже у 2019 році Енергоблок №5 став другим в Україні, який працює виключно на ядерному паливі Westinghouse.
До речі, у 2019 році Україна стала першою країною у світі, якій вдалося реалізувати проєкт з диверсифікації ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000. Далі, у 2020 році, на черзі щодо використання ядерного палива Westinghouse для реакторів типу ВВЕР-440 була і Рівненська АЕС. Звичайно, в країні одночасно розроблялися та реалізовувалися супутні програми з впровадження технології поводження з відпрацьованим ядерним паливом та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.
Друга причина – підвищення рівня безпеки експлуатації парку існуючих ядерних реакторів шляхом використання ядерного палива нових модифікацій, будівництво нових реакторів третього і в перспективі четвертого покоління з кінцевою метою подальшого виведення з експлуатації технологічно застарілих енергоблоків АЕС та впровадження технологій поводження з відпрацьованим ядерним паливом.
На мою думку, будівництво нових енергоблоків AP1000 – це наступний етап для досягнення енергетичної безпеки та незалежності української енергетики. Нагадаю, що найстарший з робочих ядерних реакторів в Україні введений в експлуатацію в 1980 році, а наймолодші два енергоблоки – у 2004 році, й проєктна дата закінчення терміну експлуатації найновіших настає у 2035 році.
Весь реакторний парк як ВВЕР-440, так і ВВЕР-1000 в Україні належить до другого покоління, яке у світі давно вважається архаїчним.
Слід зазначити, що ядерні реактори AP1000 вигідно відрізняються від ВВЕР-1000 такими основними характеристиками:
Отже, резюмуючи виступ, хочу сказати, що в України є все необхідне для подальшого розвитку атомної промисловості. Маю на увазі науковий потенціал, майже 50 років досвіду з експлуатації АЕС, розвинену матеріально-технічну інфраструктуру, Україна займає 12 місце за запасами та 11 з видобутку урану у світі, має налагоджену логістику з постачання ядерного палива, активно впроваджує стратегії для забезпечення поводження з відпрацьованим паливом енергетичних реакторів, великий капітал фахових працівників атомної галузі та інше.
Як бачите, Україна бореться за можливість будівництва ядерних реакторів на новітніх технологіях вже понад 30 років і це дуже складний, але виправданий шлях та неоціненний досвід.
- Для того, щоб комплексно відповісти на ваше запитання, необхідно сказати, що до повномасштабної війни в Україні існував профіцит встановлених генеруючих потужностей, враховуючи відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), це відповідно до сформованого попиту споживання електроенергії, який в кращі роки досягав 19-20 ГВт/г, а під час пандемії десь близько 15,5 ГВт/г.
Що стосується енергетичного балансу, то до початку війни частка атомної генерації в структурі вироблення електричної енергії складала від 50 до 60%. Для цього в Україні працювали чотири атомні станції (АЕС), де вироблялась електроенергія на 13 ядерних реакторах типу ВВЕР-1000 та на 2 реакторах ВВЕР-440, загальною потужністю 13,8 ГВт. Решту 40% зі 100% електроенергії, яка вироблялась в Україні, розподілялись між електростанціями іншого виду - ГЕС, ГАЕС, ТЕС, ТЕЦ та ВДЕ. Ось такий, якщо коротко, мав вигляд енергетичний мікс до війни в Україні.
Зараз вироблення і споживання електроенергії значно скоротилось в результаті воєнної агресії з боку росії. Сьогодні маємо масштабні руйнування чи пошкодження енергетичної інфраструктури, тимчасову окупацію українських електростанцій, в тому числі Запорізької АЕС, російськими терористами. Ми знаємо, що при експлуатації захоплених електростанцій грубо порушуються всі правила безпеки, які в сукупності, ймовірно, призведуть до глобальної техногенної катастрофи та тяжких наслідків для всієї Європи та половини світу.
Тепер повернемося до повоєнного відновлення енергетичної інфраструктури як складової національної економіки Української держави, яка є потенційним членом до вступу в Європейський союз (ЄС), та до прогнозу щодо можливості значного збільшення попиту на споживання електроенергії за рахунок різних галузей промисловості.
Наведу приклад: у світі через пандемію 2020-2022 років та війну росії проти України в рази виросли ціни на газ, нафту, продукти нафтопереробки, електроенергію та ін. Виробництво продукції в промисловості ЄС стає дуже дорогим за собівартістю через значне здорожчення енергоносіїв та екологічних вимог.
Модернізація виробничих потужностей на існуючих заводах завжди повʼязана з обмеженням виготовлення продукції або взагалі призупиненням виробництва, що несе за собою ризики значних втрат позицій на конкурентному світовому ринку та фінансових збитків.
Отже, виникає фактор щодо необхідності релокації виробничих потужностей в бік Республіки Польща, Румунії чи Угорщини, Балканських країн, можливо, і перенесення частини промислових потужностей в Україну, адже в нас є все для цього, починаючи від інфраструктури, закінчуючи людським капіталом. Крім того, вже сьогодні, під час війни, багато вітчизняних промислових підприємств встигли перенести своє виробництво в центральні та західні області України, а в повоєнний час ця тенденція тільки зростатиме. Отже, я вважаю, що обсяг споживання електроенергії після війни не тільки повернеться на довоєнний рівень, а ще й виросте орієнтовно на 30% мінімум.
- В січні Кабінет Міністрів України погодив початок робіт з будівництва двох реакторів AP 1000. Блоки будуть монтуватися на Хмельницькій АЕС. Постачальник має бути Westinghouse. В України амбіційні плани із розширення атомної галузі – в країні планується збудувати 9 нових блоків AP1000. Як ви сприймаєте цю новину?
- Маю позитивну реакцію відносно такої новини із двох причин. Перша причина більш політична – це незалежність через шлях диверсифікації постачання та технологій використання ядерного палива на наших АЕС.
Розуміючи абсолютну залежність від росії в атомній галузі та повʼязані з цим великі ризики, Україна ще в 1992 році провела переговори з компанією General Atomics із США, а в 1993 році – з компанією Westinghouse. За їх результатами в 1994 було ухвалене рішення сформувати протокол намірів про співпрацю з Westinghouse. Ця знакова подія фактично дала старт програмі переходу роботи атомних електростанцій з використанням російського ядерного палива на ядерне паливо нових модифікацій за технологією Westinghouse.
Далі, у 2005 році, ядерне паливо Westinghouse вперше було завантажено на енергоблоки Південноукраїнської АЕС, а трохи згодом і на Запорізької АЕС, де вже у 2019 році Енергоблок №5 став другим в Україні, який працює виключно на ядерному паливі Westinghouse.
До речі, у 2019 році Україна стала першою країною у світі, якій вдалося реалізувати проєкт з диверсифікації ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000. Далі, у 2020 році, на черзі щодо використання ядерного палива Westinghouse для реакторів типу ВВЕР-440 була і Рівненська АЕС. Звичайно, в країні одночасно розроблялися та реалізовувалися супутні програми з впровадження технології поводження з відпрацьованим ядерним паливом та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива.
Друга причина – підвищення рівня безпеки експлуатації парку існуючих ядерних реакторів шляхом використання ядерного палива нових модифікацій, будівництво нових реакторів третього і в перспективі четвертого покоління з кінцевою метою подальшого виведення з експлуатації технологічно застарілих енергоблоків АЕС та впровадження технологій поводження з відпрацьованим ядерним паливом.
На мою думку, будівництво нових енергоблоків AP1000 – це наступний етап для досягнення енергетичної безпеки та незалежності української енергетики. Нагадаю, що найстарший з робочих ядерних реакторів в Україні введений в експлуатацію в 1980 році, а наймолодші два енергоблоки – у 2004 році, й проєктна дата закінчення терміну експлуатації найновіших настає у 2035 році.
Весь реакторний парк як ВВЕР-440, так і ВВЕР-1000 в Україні належить до другого покоління, яке у світі давно вважається архаїчним.
Слід зазначити, що ядерні реактори AP1000 вигідно відрізняються від ВВЕР-1000 такими основними характеристиками:
- зниженням капітальних витрат і коротшим терміном будівництва;
- більшим коефіцієнтом використання потужності і довшим терміном служби;
- більш надійною конструкцією, яку простіше обслуговувати в процесі експлуатації і яка менш вразлива до наслідків експлуатаційних ризиків;
- низькою ймовірністю аварій з розплавленням активної зони;
- збільшеним відсотком вигорання палива, що забезпечує вищий коефіцієнт корисної дії та зменшення обʼєму відходів;
- використанням поглиначів, що згорають задля подовження терміну служби паливних елементів;
- несе мінімальний вплив на довкілля.
Отже, резюмуючи виступ, хочу сказати, що в України є все необхідне для подальшого розвитку атомної промисловості. Маю на увазі науковий потенціал, майже 50 років досвіду з експлуатації АЕС, розвинену матеріально-технічну інфраструктуру, Україна займає 12 місце за запасами та 11 з видобутку урану у світі, має налагоджену логістику з постачання ядерного палива, активно впроваджує стратегії для забезпечення поводження з відпрацьованим паливом енергетичних реакторів, великий капітал фахових працівників атомної галузі та інше.
Як бачите, Україна бореться за можливість будівництва ядерних реакторів на новітніх технологіях вже понад 30 років і це дуже складний, але виправданий шлях та неоціненний досвід.
