Колеги, мені сподобалось, що в процесі сьогоднішньої дискусії ми одностайно вийшли на необхідність застосування системного підходу щодо розроблення програми післявоєнного відновлення критичної інфраструктури України.
Отже, почнемо з репарацій. Ми розуміємо, що отримання репарації — це результат складних довготривалих процесів, які повинні все ж таки визначатися на основі задокументованої доказової бази та рішень міжнародних трибуналів і окремих судів щодо компенсації втрат за результатами цієї жахливої війни, тому методика, правила, ефективні механізми впровадження репарації — це довготривалий процес. Один з відомих прикладів — це репарація після Другої світової війни. Хочу згадати про Потсдамську та Ялтинську конференції у 1945 році, на яких за допомогою використання шантажу з боку Радянського союзу були визначені правила та методи репарації відносно Німеччини на користь СРСР. Якщо пам’ятаєте, то фактично це було грабування німецького народу, там вивозили абсолютно все — починаючи від технологій, різноманітного обладнання, продуктів хімічної промисловості, сільськогосподарського виробництва та закінчуючи вирощеною худобою і птицею. Такі заходи привели до абсолютного зубожіння населення і в 1953 році в східній Німеччині виникло повстання з цього приводу, в результаті якого в 1954 репарації були завершені та головне не досягли основної мети — повної компенсації на відновлення зруйнованої інфраструктури.
Враховуючи цей досвід, нові правила, методика й механізми репарації повинні бути інакшими, щоб вони дали змогу в максимально значній частині компенсувати витрати на відновлення критичної інфраструктури та економіки України протягом тривалого часу. Впевнений, що будуть й інші програми на кшталт ленд-лізу чи плану Маршала — якими не змогли скористатись країни Східної Європи через те, що Радянський союз окупував їх своїми військами і як результат — вони значно відстали в розвитку своїх економік і технологій в порівнянні із Західною Європою.
Враховуючи вище сказане, вважаю за необхідне обовʼязковим врахування помилок з минулого досвіду щодо репарацій за для максимально ефективного використання цієї можливості як вагомого інструменту для післявоєнного відновлення економіки України.
Нам важливо розуміти, що сьогодні глобальна енергетична криза загрожує завдати важкого удару економікам країн Європейського союзу, особливо в значній частині їх промислового потенціалу та в результаті серйозно підірвати здатність конкурентності на світовій арені, тому сьогодні в ЄС вже переглядаються програми з розвитку промислової стратегії ЄС для того, щоб бути конкурентними на світовому ринку. До речі, моделюють всі антикризові сценарії, включаючи сценарій комплексних заходів у випадку припинення транзиту газу з росії через Україну до ЄС. Як наслідок, плани стосовно пакета ЄС Fit for 55 та REPowerEU будуть теж корегуватись, тому що в основі економік закладені принципи конкурентоспроможності і питання виживання галузей промисловості ЄС і їх подальшого стабільного розвитку в сьогоднішніх складних умовах.
Ми як Держава і майбутній член ЄС повинні розробляти програму розвитку післявоєнної економіки України, обовʼязково орієнтуючись на Євросоюз. Було б дуже добре, якби наша країна тісно співпрацювала вже на етапі розробки цього документу з ЄС та міжнародними партнерами, адже на основі одного розуміння процесів та спільного вектору розвитку з ЄС буде легше фінансувати відновлення України в післявоєнний період.
Отже, на мою думку, ця програма розвитку економіки України повинна містити у своїй основні наступне: ресурсний баланс країни разом з енергетичним балансом, концепції розвитку всіх галузей промисловості, регіональних програм розвитку громад, виходячи з індустріальної чи сільськогосподарської специфіки регіону та ін. Ми повинні розуміти, що в нас географія споживання електричної чи теплової енергії дуже сильно зміниться в результаті релокації промислових виробничих потужностей зі сходу на захід і в центр України. Також відповідно в нас мінятиметься структура споживання енергії і топологія мереж, тому під цю загальну узгоджену концепцію і цей національний документ як «Програма розвитку економіки України» і буде побудована міжнародна допомога фінансування в масштабних рамках післявоєнного відновлення інфраструктури.
Окрім цього вважаю, що для успішного відновлення повоєнної економіки, державі ще необхідно виконати декілька важливих заходів, а саме: правових, технічних, економічних та соціальних.
Щодо правових заходів — це адаптація законів України до основного законодавства Європейського Союзу і зокрема в частині захисту прав інвестора.
Щодо технічних заходів — це адаптація в Україні основних стандартів, норм і правил ЕС, а також уніфікація нашої технічної політики з ЄС в частині проєктування, будівництва, безпеки експлуатації та обслуговування обладнання чи електроустановок, використання нових технічних регламентів та ін. згідно з нормами та правилами ЄС.
Проаргументую, сьогодні все обладнання старого радянського зразка в Європі та навіть те, яке знаходилось в Азії чи Африці, везуть в Україну для того, щоб утримати та забезпечити надійну роботу енергосистеми. Зараз вся генерація, частково магістральні та в основному розподільчі мережі за тимчасовими схемами надають так важливу електроенергію нашим споживачам в цей складний час, активно використовуючи обладнання старого зразка.
Після війни масштабне відновлення можливе лише за умови будівництва інфраструктури на принципі впровадження новітніх технологій, нових технічних рішень та обладнання, яке вироблятиметься за вимог світових стандартів та Європейського союзу в парадигмі, де ключову роль відіграє споживач.
Щодо економічних заходів, то це вдосконалення систем взаєморозрахунків між учасниками на всіх сегментах ринку електроенергії, теплоенергії, газу чи нафтопродуктів. Також дуже важливою проблемою є питання розв’язання боргів минулих періодів та запобігання відновлення перехресного субсидіювання в майбутньому.
Серед соціальних заходів обов’язковим є забезпечення побутового споживача та незахищених верств населення доступною ціною на енергоносії, тому що ми розуміємо, що в післявоєнний час платоспроможність споживача не покращиться.
Щодо концепції розвитку мереж, обовʼязковим є перехід на класи напруги стандартизовані в ЄС 400 і 220 кВ, але, виходячи з технічної специфіки, деякий зв'язок в магістральних мережах класом 750 кВ залишиться. Для розподільчих мереж новим буде перехід з 10 на 20 кВ і в післявоєнний час процеси переходу відбуватимуться значно швидше і легше.
Щодо генерації світові тренди такі: сьогодні звернули увагу на новий вектор розвитку атомної енергетики і в нас атомна генерація є базовою. Слід розуміти, що першочерговим є розвиток традиційної, базової генерації, до якої відносяться АЕС, ГЕС, ГАЕС та ТЕС, які виконують функцію маневрових потужностей для регулювання енергосистеми. Нагадаю, що основними резервними потужностями з точки зору регулювання енергетичної системи в Євросоюзі є високоманеврові газогенеруючі установки. Отже, без розвитку традиційної генерації не може йти мова про розвиток ВДЕ, які на сьогодні є теж важливими в Україні, інакше їх будуть або обмежувати у видачі потужності в мережу, або спонукати впроваджувати системи накопичення/регулювання електроенергії чи закупляти цю послугу на ринку. Я вже не говорю про обовʼязкове створення регіональних диспетчерських центрів, які будуть формувати свою балансуючу групу за регіональною ознакою, що обовʼязково стимулюватиме розвиток розподіленої генерації та операторів малих систем розподілу.
Щодо питання кадрового забезпечення в галузях економіки України, в нас у мирний час була більш-менш достатня кількість спеціалістів, але, на жаль, під час війни ми зазнаємо великих втрат і серед фахівців в енергетичній галузі також, тому вже сьогодні необхідно вносити зміни в освітні програми ВНЗ із впровадженням вивчення основного законодавства, стандартів та провідних практик Євросоюзу, щоб ми вчасно могли підготувати молоде покоління, яке в післявоєнний період могло б максимально бути залученим до відновлення всіх галузей економіки.
