– З яким результатом вуглевидобувна галузь України закінчила минулий рік?
– У 2020 році вугледобувні підприємства України всіх форм власності видобули 28,8 млн тонн вугілля, що нижче, ніж у минулому році – 31,2 млн тонн. З них основний видобуток – це приватні «Павлоградвугілля», «Добропіллявугілля» і група компаній «Донецьксталь», що належать СКМ.
Державні підприємства за рік видобули менше 3 млн тонн. Зниження обсягів видобутку буде істотним – 20-25% в порівнянні з минулим роком.
В першу чергу це відбулося через пандемію і її наслідки. Під час локдауну споживання електроенергії різко скоротилося. Всі економіки відчули це через падіння цін на енергоресурси і паливо для електростанцій.
Для порівняння, якщо в січні індекс API 2 (еталонна ціна для вугілля, що імпортується в північно-західну Європу – Ред.) у портах Європи – Амстердамі та Роттердамі, становив $50, то в травні він був уже менше $39, що є вкрай низькою ціною для вугледобувних підприємств Європи, в т. ч. України.
Якщо говорити про індекс API 4 (еталонна ціна на вугілля, що експортується з ПАР з терміналу Річардс Бей – Ред.), це Далекий Схід, Китай, там вугілля коштував в січні $ 87. Але в травні і цей індекс опустився нижче $ 54. Була дуже суттєва конкуренція вугледобувних підприємств Європи з підземним видобутком з імпортними поставками кар'єрного вугілля.
В Україну до серпня ввозилося російське вугілля енергетичних марок газових груп. Для підтримки українських шахт із серпня наш уряд ввів загороджувальне мито 65% від вартості ввезеного вугілля енергетичних марок, що видобувається в Росії.
Крім зниження ціни на імпортне вугілля, знизилася також і ціна на природний газ. Споживачі, які могли перевести свої котли з вугілля на газ – зробили це. На газ перейшли цукрові заводи і навіть Калуська ТЕЦ.
Що стосується питання економічних результатів вугледобувних підприємств можу сказати, що у ДТЕК за рахунок потужних шахт і великого обсягу видобутку, а також того, що вони самі споживають своє вугілля, негативний вплив локдауну навесні було мінімізовано. Але навіть вони були змушені вивести в простій свої потужності в пік кризи.
Також для оптимізації своїх активів, ДТЕК став ініціатором повернення орендованих вугледобувних підприємств Добропіллявугілля в державну власність, незважаючи на раніше проведену там роботу і інвестиції.
Решта підприємств можна розділити на кілька великих об'єднань і кілька відносно нових шахт. У нас є «Красноармійськвугілля», «Селідовоуголь» та ін. Вони об'єднують шахти з невеликим видобуванням.
З відносно нових – Південнодонбаська 1 і Південнодонбаська 3, шахта ім. Сургая і Краснолиманська. У них видобуток більше, в порівнянні з іншими державними шахтами, але навіть вони постраждали. Якщо в минулому році вони продавали вугілля безпосередньо на «Центренерго» й іншим покупцям, розраховувалися по заробітній платі та постачання матеріально-технічних ресурсів, то на сьогодні ціна, яку дає «Центренерго», це 1650 грн без ПДВ і транспортування, їх не влаштовує. Вони стали пропонувати своїм постачальникам розрахуватися вугіллям за поставки устаткування і запчастин за ціною вище, ніж у «Центренерго», в надії на те, що постачальники обладнання візьмуть цей дисконт, в надії отримати гроші хоч частково. Такого не було з 2000-х років.
– Яка ситуація з боргами у вуглевидобувній галузі?
– За даними Міністерства енергетики – борг по заробітній платі становить 1,4 млрд грн. Якщо цей борг розділити на обсяг видобутку за 10 місяців 2020 року, то це по 600 грн на тонні, при ціні 1650 грн. Це досить великий обсяг заборгованості. При цьому «Центренерго» регулярно перераховує гроші за поставлене вугілля держпідприємствам.
Уряд обіцяє закрити питання з зарплатами. Верховна Рада 17 листопада прийняла в цілому законопроект №4119 про внесення змін до держбюджету України на 2020 рік щодо реалізації ст.11 закону про ринок природного газу, що передбачає фінансове оздоровлення ПАТ «Укрнафта» шляхом взаємозаліку з НАК «Нафтогаз» і держбюджетом. Кошти в розмірі 10,3 млрд грн, отримані держбюджетом в результаті операції, будуть спрямовані на фінансування Фонду боротьби з COVID-19 (8,9 млрд грн) і виплату заборгованості по зарплатах перед шахтарями (1,4 млрд грн).
Поки шукали гроші на зарплати, виникла нова проблема – недостатні залишки вугілля на ТЕЦ. Це пов'язано з низькими цінами на вугільну продукцію, за яку готові купувати вугільні електростанції. Ці ціни не покривають витрати на його видобуток для багатьох вугільних підприємств, внаслідок чого відвантаження вугілля для шахт не доцільне.
– Як ви оцінюєте зусилля держави щодо реформування вугільної галузі?
– Є тільки один позитив: то, що Кабінет міністрів почав говорити про закриття цих підприємств. Це дуже болюча тема для України, яку використовували всі, кому не лінь, починаючи від профспілок, зацікавлених в існуванні збиткових і неперспективних шахт, і закінчуючи держчиновниками, зацікавленими в лобіюванні поставок на державні шахти. Але ми ж розуміємо, що коли зарплата – по 600 грн на тонні і до них ще плюсуються борги по постачанню устаткування і запчастин, то виникає резонне питання: а чи є необхідність добувати таке вугілля? Може, є сенс завозити його з Казахстану, де він видобувається кар'єрним способом із собівартістю видобутку $ 10. Навіть незважаючи на високі витрати на транспортування – $ 40-50, все одно це вигідно.
При таких обсягах дотацій, які виділяє держава на вугледобувні об'єднання для оплати праці, простіше виплачувати допомогу при втраті роботи.
Але поки що далі розмов, що міністерство відібрало кілька вугледобувних підприємств для пілотних проектів, нічого немає.
– Як все-таки реформувати галузь – відмовитися взагалі від вугілля або модернізувати підприємства?
– Яким чином реформувати збиткові підприємства? Їх треба просто закривати. Іншого варіанту немає.
Наші експерти і чиновники часто порівнюють нашу реформу з іншими подібними проектами, які були реалізовані, зокрема, в Німеччині. Але давайте говорити відкрито. У Німеччині – нормальна система федерального управління. Там у кожного регіону є свої повноваження, бюджети, можливості впливати на економічні показники, надавати пільги. І це досить багаті регіони.
Виходячи з їх досвіду, реформування треба проводити планово, протягом 20 років. Припинити готувати гірських фахівців, натомість вчити фахівців для інших галузей. А старших людей працездатного віку цих професій за ці роки вже залишиться небагато, і їм надати допомогу.
Але у нас не Німеччина. Наша реформа буде жорстка.
Але тим не менш, цією проблемою нам потрібно займатися зараз. Хоча ми говоримо про закриття шахт в 2030.
– По-вашому, чи вдасться закрити збиткові шахти до 2030-го, як це запланував Кабмін?
– Може вдатися, якщо робити роботу планово, починати програми по трансформації. Але проблема в тому, що каденція чиновника дуже маленька. Наприклад, Ольга Буславець пропрацювала на посаді в. о. міністра менше року. І чиновник, розуміючи це, намагається піти від вирішення проблем, намагається обійтися гаслами, а не діями.
При цьому вугільна галузь у всьому світі – стагнуюча. Вона не має далеких перспектив. Всі, хто займається видобуванням вугілля, роблять поправку на те, що ринок буде звужуватися. Будівництво нових потужностей буде йти дуже обережно.
– Що передбачає трансформація вугільних мономіст, про яку говорять в уряді, і чи вдасться її провести?
– Це складний процес. У нас представляють його так: давайте шахту закриємо, а на її місці створимо робочі місця.
Але у нас вугільні регіони знаходяться там, де зараз йде війна. І ризики інвестування в той регіон досить високі.
Друга проблема – куди підуть вивільнені шахтарі. Бухгалтер, економіст, слюсар, електрик знайдуть собі роботу. А основна маса людей, що забезпечують роботу шахти – це ГРОВи, гірничо-рудні робочі очисних вибоїв. Ці люди, по-суті, не мають спеціальності. І вік 30-40 років. Перенавчити їх на кого-то досить проблематично. Найближча для нього професія – вантажник. Але це зовсім інший рівень доходів. А шахтарі звикли отримувати досить велику для України зарплату, близько 20 тисяч гривень. І знайти їм адекватну роботу практично неможливо.
Але при цьому потрібно з чогось починати. Наприклад, дати допомогу по втраті роботи, щоб шахтар шукав нову роботу. Адже якщо людина отримує зарплату – вона не стане займатися пошуком нової роботи.
Приклад з особистого досвіду. Я працював директором збагачувальної фабрики «Чумаківська» в Донецьку. Це старе підприємство. В Покровську була молода шахта, яка в кращі роки видобувала 8 млн тонн вугілля, а в цьому році добуде більше 6 млн. Я ініціював будівництво збагачувальної фабрики на цьому підприємстві. Але мені не вдалося переманити працівників з ЦЗФ Чумаківська, хоча я всіх покликав. Перейшли буквально 5-10 чоловік. У решти – квартири в Донецьку, налагоджений побут тощо. Побудувати нове підприємство – складно, і переїжджати людям – теж проблематично.
Це має бути комплексна програма. Із залученням, в тому числі, і Міністерства освіти. У нас досі продовжують готувати шахтних фахівців, і в училищах, і в університетах. Люди отримують дипломи і працюють не за фахом. І якщо уряд зважиться на серйозний, але необхідний крок планового закриття збиткових шахт, то необхідно замість гірських фахівців починати готувати фахівців галузей, що розвиваються: IT, сільського господарства, машинобудування. Виділяти допомогу випускникам, щоб вони могли переїжджати, знімати житло, в інших регіонах знаходити себе.
– Яку роботу можна «придумати» для шахтарів? Які проекти по їх зайнятості можуть бути?
– Існує пропозиція побудувати на місці шахт сонячні або вітряні електростанції. Ще зараз всі кинулися вивчати виробництво водню, як заміну природного газу. Але там, де шахти – якраз буде мало споживачів і водню і електроенергії. Крім того, на сході мало ділянок, які можна використовувати під сонячні електростанції.
Головна проблема в тому, що для вугільних регіонів нічого не робиться на рівні держави. Ніхто не пропонує пільги по податках, оформленню землі, щоб було вигідно запустити там виробництво і створити робочі місця. В інших країнах не тільки пропонують землю під будівництво підприємств, а й вкладають державні гроші в мережі, дороги.
Я бачу єдиний вихід – перевчити молодь, перенаправити її в інші регіони і асимілювати там. Це найреальніший варіант вирішити проблему з надлишком робочої сили після закриття збиткових шахт.
У 2014 році величезна кількість переселенців переїхали, включаючи мою родину. Ми за ці роки асимілювалися, знайшли своє місце. Цю проблему при бажанні можна вирішити, але ніхто нею не займається.
– Міненерго розраховує продавати цілісні майнові комплекси вуглевидобувних підприємств. Не схоже, щоб там черга з інвесторів стояла.
– Їх і не буде. Структура вугледобувного підприємства – це майданчик, на якому побудовані вертикальні стволи, за допомогою яких на-гора видається вугілля. На цьому майданчику існує склад вугілля, залізна дорога підведена, є ремонтні майстерні, АБК (адміністративно-побутовий комплекс – ред.) з їдальнею, і обслуговуючі приміщення – бухгалтерія, відділ кадрів, спортзал. Усе. Як це все перепрофілювати – мені складно сказати.
У Катовіце я бачив, що шахту з проммайданчиком використовували як музей. З АБК зробили офісний центр. Але це Катовіце, де і так розвинена промисловість, і шахта знаходиться в межах міста, і країна впевнено розвивається. А що можна зробити з шахтою, яка посеред степу, в Донецькій області на відстані 30 км від лінії фронту? Переробити її в офіси – туди незручно добиратися на роботу. Розмістити машинобудівне підприємство – можна. Але навіщо його будувати в степу, де немає доступу трудових ресурсів? Це знову додаткові витрати на перевезення працівників.
– Тобто, у міністерства немає якихось чітких планів з конкретними пропозиціями щодо реформування?
– Ні. Але все одно цим треба займатися.
– Азія нарощує споживання вугілля. Чи є ймовірність того, що Україна зможе продавати вугілля в тому регіоні?
– Китай і сам є великим виробником вугілля. До недавнього часу вони купували вугілля у Австралії, але зараз переорієнтувалися, через скандал, на Казахстан і Росію. Через це вугілля в Піднебесній сильно подорожчало. За грудень в портах Китаю індекс становив $90. А в порту Амстердама – Роттердама $66.
Але $90 – це ціна в порту за 6000 ккал/кг. У нас «Центренерго» купує вугілля з золою від 23%, а це менше 5000 кКал/кг – по 1650 грн ($60). Тепер ці $60 треба довести до порту. Це десь $10-15 на тонні витрат. Плюс перевалка-погрузка в порту, це ще $ 10, плюс доставка в порт Китаю. У підсумку, продаючи вугілля в Китай отримуємо ціну понад $110 за тонну з калорійністю менше 5000.
А кузбаські розрізи – видобуток вугілля відкритим способом. І собівартість видобутку становить $10 при тій же калорійності 6000 кКал. Єдиний недолік Кузбасу – що він знаходиться рівно посередині Росії. Найближчі порти для перевезення в Європу – Балтика, в Китай – залізниця, де низька пропускна здатність. І витрати на транспортування від $40 до 50. Але з такою собівартістю це можна дозволити.
В Україні особливість залягання вугілля не дозволяє це робити. Україна ніколи не була експортером. Тому Азія, як і інші країни, для неї закриті.
– ЄС готовий підтримувати Україну в боротьбі за реформування вугільної галузі. У чому полягає підтримка?
– Восени Буславець говорила, що Німеччина готова виділити $20 млн. На сьогодні це крапля в морі.
Але на ці гроші можна хоча б розібратися, скільки дійсно людей задіяно в шахтах, скільки в обслуговуючому бізнесі, скільки не пов'язані з гірськими галузями, як наповнюється бюджет від цих шахт. Змоделювати всю соціальну і економічну систему цих регіонів. Це потрібно, щоб розуміти, скільки там дітей, молоді, скільки їх з'явиться, як буде відбуватися процес старіння, хто залишиться працездатного віку. І щоб вирішувати проблеми без помилкових надій на масове створення робочих місць.
