Подібна "газифікація" Балтійського моря, яке тепер теж із "бульбашками", не може бути випадковою.
Для нас це унікальна історична можливість створити свій регіональний газовий хаб, інтегруватися в європейський ринок газу і систему загальноєвропейських санкцій щодо РФ.
А також шанс "відірвати "Нафтогаз" від транзитної годівниці, який нам ще "за анбандлінг відповість".
Чому саме зараз настав час для "газового гамбіту"?
Розривається газова пуповина між СРСР/РФ і Німеччиною, яка понад півстоліття обплутувала шию німецьких політичних еліт.
Для СРСР будівництво газопроводів завжди було більше політичним проєктом, ніж економічним.
Багато хто в нас уже забув, що будівництво ГТС із Радянського Союзу в Європу на першому етапі стало відповіддю на загрозу з боку ... Китаю.
15 травня 1969 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС розглянули й ухвалили "Доповідь МЗС СРСР із зовнішньополітичних питань і міркувань щодо можливих заходів у зв'язку з посиленням ворожого Радянському Союзу курсу китайського керівництва".
Автори доповіді зазначали, що "з огляду на авантюристичний курс групи Мао Цзедуна на перший план практично висувається небезпека з боку Китаю", і пропонували заходи для запобігання війні СРСР на два фронти:
"Дедалі більшого значення набуває розвиток торговельно-економічних і науково-технічних зв'язків із західноєвропейськими країнами як на двосторонній, так і на загальноєвропейській основі.
У цьому плані заслуговує на серйозний розгляд і відповідну практичну роботу проєкт створення транс'європейського газопроводу для постачання радянського газу на захід Європи.
Здійснення проєктів загальноєвропейського значення, природно, з належним урахуванням наших матеріальних можливостей було б важливим, крім прямих економічних вигод, які нам це дає, для закріплення позитивних моментів у політиці деяких західноєвропейських країн".
А наприкінці 1969 року МЗС СРСР направило до ЦК КПРС записку "Про політичну лінію і деякі практичні кроки СРСР у зв'язку з утворенням у ФРН уряду В. Брандта":
"Західнонімецька промисловість виявляє інтерес до отримання з Радянського Союзу певних видів сировини і напівфабрикатів, а також до технічного досвіду з метою зміцнення своїх позицій у боротьбі з американськими, англійськими, французькими та японськими конкурентами...
Важливе значення може мати досягнення домовленості про постачання до ФРН радянського природного газу.
Йдеться про укладення контракту, який діяв би протягом двох десятків років і поставив би до певної міри в залежність від Радянського Союзу таку найважливішу сферу народного господарства ФРН як енергетика.
З поставками Радянського Союзу буде пов'язана також перебудова деяких галузей хімічної промисловості ФРН на нові джерела сировини, що потребуватиме великих інвестицій.
Унаслідок цього західнонімецькі монополістичні кола, які отримають вигоди від газового контракту (потужні об'єднання "Рургаз", "Тіссен", "Маннесман" та ін.), будуть, мабуть, чинити на боннський уряд вплив у плані утримання від кроків, які містять у собі небезпеку загострення відносин із Радянським Союзом".
РФ, по суті, лише увійшла в колію радянської політики з газового вербування німецьких економічних і політичних еліт.
Коли Україна стала виходити з-під контролю Кремля, там перейшли до тактики обхідних газопроводів: Ямал-Європа через Польщу, ПП-1 і ПП-2 дном Балтійського моря.
Тепер цю обхідну стратегію знищено: Польща запустила "ямал" у режим реверсу і вже не пустить російський газ до Німеччини.
СП-1 і СП-2 газифікують балтійську морську воду і найближчим часом навряд чи будуть запущені в експлуатацію.
Українська ГТС залишається єдиною інфраструктурною системою для прокачування газу в ЄС поряд із турецьким маршрутом.
Простий українець може запитати: "а навіщо нам газовий хаб, що він особисто мені дасть?"
Відповідь на це запитання буде дуже простою: газовий хаб уперше в історії України сформує справедливу ціну на газ для населення і підприємств ТКЕ.
Крім того, буде мінімізовано ту саму корупцію, яка була і є в системі розподілу нібито "пільгового газу".
Наприклад, є така схема виробництва тепла та електроенергії як когенерація.
Тобто при виробництві електроенергії тепло і гаряча вода є ніби побічним продуктом.
Компанія-оператор ТЕЦ має враховувати, скільки газу пішло на вироблення електроенергії (оплачувати його за комерційним тарифом) і скільки — на тепло і ГВП (платити вже за пільговим тарифом).
Як правило, тут і відбуваються махінації, коли споживання газу під час виробництва електроенергії занижується, а під час генерації тепла, навпаки, завищується.
У результаті така компанія економить на газовому тарифі мільйони гривень.
У масштабах країни це вже мільярди неправомірної вигоди.
Саме тому єдина ціна на газ є справді універсальним джерелом, яке допоможе усунути всі зазначені вище зловживання.
От тільки це має бути справедлива ціна, а не показник, встановлений Кабміном і Нафтогазом.
Наприклад, в Україні розраховували ціну газу від "імпортного паритету".
Брали ціну на німецькому/голландському хабі, додавали нереальний транзит територією Європи, потім плату за вхід у нашу ГТС (теж віртуальну), плюс уявний транзит територією України.
Загалом, споживач у Полтаві платив за газ так, ніби його справді везли з Голландії, а не видобували поруч.
Була спроба перейти на "ринкові ціни", але й вона не увінчалася успіхом.
Я вже не кажу про відмінності калорійності газу в ЄС і того, який постачають нашим споживачам (відмінність у 10-15% не на нашу користь).
Усі реформи Нафтогазу йшли під гаслом: "дайош єдину ціну на газ". А також: "пільгова ціна — причина докапіталізації Нафтогазу державним коштом".
У результаті восьми років болісних реформ від двох цін (для населення/ТКЕ і комерції) прийшли до п'яти цін: населення, бюджетники, ТКЕ, пільгові галузі, всі інші.
А дірка у 8 млрд дол. у 2014-му році трансформувалася в дірку в 6 млрд дол. у 2022-му.
З чого почали — до того і прийшли. Але якою ціною.
Досвід нинішньої Європи показує, що ніякий "ринок" не може виникнути, коли рівень цін не відповідає платоспроможному попиту. За таких умов навіть ЄС йде на часткове "заморожування" ринкового третього енергопакета.
У моделі рентної корупційної економіки, володіння ГТС — це наче управління однією з щипальців гігантського монопольного спрута, за допомогою якого перерозподіляється логістична рента.
В ідеалі — вона має бути джерелом добробуту всього суспільства.
У реальності — стає базовим елементом фінансової стабільності однієї компанії, в цьому випадку — Нафтогазу.
Йдеться про мільярди доларів.
Фактично, транзит — це фінансова паличка-виручалочка, без якої важко було б аргументувати виплату бонусів і премій на сотні мільйонів гривень, адже доходи від продажу газу частково "знецінюються" системними неплатежами, а для закупівлі імпортного газу і фінансування операційних витрат, а також — капітальних інвестицій у саму ГТС і газовидобуток, необхідна "жива копійка".
Точніше "живі мільярди" і бажано в доларах.
Саме цим бажанням тримати руку на пульсі фінансових потоків і пояснюється небажання керівництва Нафтогазу провести реальну процедуру "відділення" транзиту, тобто — анбандлінг.
Нагадаємо: анбандлінг — це поділ функцій із транспортування природного газу, його видобутку та постачання кінцевим споживачам.
Згідно зі статтею 9 Директиви 2009/73/ЄС: "одна й та сама особа не може здійснювати прямий або непрямий контроль за компанією з виробництва або постачання і водночас здійснювати прямий або непрямий контроль над оператором газотранспортної системи".
Україні потрібен був OU або Ownership unbundling, який має на увазі, що новий оператор повинен отримати майно ГТС для управління нею і проходження сертифікації. І повністю відокремитися від Нафтогазу.
Але Нафтогаз активно захищав іншу модель ISO (Independent System Operator), за якої активи у вигляді ГТС залишаються у нього, а незалежний оператор здійснює лише управління/концесію.
У 2016-му році було створено формального незалежного оператора ПАТ "Магістральні газопроводи України".
У підсумку в Україні було реалізовано третю модель гібридного або "потворного" анбандлінгу: є й оператор, і Укртрансгаз, а реального відділення ГТС від Нафтогазу як не було, так і немає.
Нафтогаз продовжує управляти транзитом, укладаючи угоди з Газпромом.
Сьогодні Україні потрібно, нарешті, перейти до моделі створення регіонального східноєвропейського газового хаба, який буде "прив'язаний" до нашої ГТС і підземних сховищ газу.
Тобто державна власність активів — базис і ринкова надбудова зі створення економічних відносин продавець-споживач.
Заборона на експорт газу за межі країни (вже діє).
Перенесення вузлів обліку транзиту газу територією України із західного кордону на східний — тільки це дасть змогу інтегрувати український хаб у європейську систему газового ринку.
З Москвою про транзит мають домовлятися не керівники Нафтогазу на величезній зарплаті, а європейські газові трейдери на зарплаті від своїх акціонерів, з тієї ж таки Німеччини та Австрії, які й будуть заповнювати наш хаб транзитним та імпортним газом.
На першому етапі це буде географічний хаб із прив'язкою до ГТС і ПСГ, але вже дуже скоро — проміжний, який виступає в ролі цінового бенчмарку.
А у фіналі — зрілий хаб з можливістю диверсифікувати газові портфелі та проводити операції з похідними фінансовими інструментами.
Яку ціну запропонує газовий хаб українцям?
Не вищу, ніж зараз, але для всіх.
Якщо 70% у нашому енергетичному балансі — газ власного видобутку, то при "ціновому змішуванні" 2 кубів "місцевого" газу та 1 куба імпортного, отримаємо ціну на рівні приблизно 200 дол.
Приблизно такі ж ціни були раніше зафіксовані й на американських хабах, коли вони перейшли до покриття внутрішніх потреб власним видобутком.
Блокування експорту і віртуального реверсу призведе до того, що операції із закачування в трубу "тіньового газу" стануть неможливими й ми нарешті побачимо реальний показник видобутку газу в Україні.
Я не здивуюся, якщо він буде на 1–1,5 млрд кубів вищим, ніж зараз в офіційній статистиці.
А мільярди доларів не йтимуть на швейцарські та люксембурзькі прокладки за "віртуальний реверс".
Що стосується морального аспекту транзиту російського газу.
Я вважаю аморальним нинішні контакти Нафтогазу і Газпрому. Аморально отримувати гроші від Газпрому за транзит.
А ось приєднання нашого газового хаба до європейської хабової "екосистеми" переведе відносини з Газпромом у формат європейської санкційної моделі, яка розрахована на обмеження купівлі російського газу на кілька років.
У цій моделі європейські трейдери отримуватимуть гроші від Газпрому за транзит і платитимуть їх Україні за використання ГТС і ПСГ, а самі фінансові потоки йтимуть із дотриманням санкційних правил і обмежень щодо транзакцій.
Крім того, національний газовий хаб стане найпотужнішим інструментом і стимулом для нарощування власного газовидобутку, включно з продажем газу Укргазвидобування на ринкових майданчиках, а не так як зараз, коли Нафтогаз купує газ УГВ за 4 гривні, а продає споживачам за 8.
За такої моделі жодних стимулів зростання внутрішнього газовидобутку ніколи не буде.
Загалом, настав час "відірвати" Нафтогаз від транзитної годівниці й почати конвертувати право нації на ресурси в справедливий ціновий еквівалент.
Іншого шансу в нас просто не буде.
І потрібно пам'ятати, що падіння видобутку газу напередодні війни — це диверсія.
А не бажання переносити вузли обліку транзиту із західного кордону України на східний — це приховане колаборантство.
