«Коли почалася війна, я навіть не мала думки – звільнитися і поїхати. Хоча донька вже кілька років живе та працює у Чехії і давно кличе мене до себе. Але я вважаю, що зараз я потрібніша тут, в Україні. І моя допомога країні полягає у тому, щоб продовжувати робити справу, яку я вмію робити найкраще: відправляти шахтарів до шахти, доставляти необхідні матеріали, зберігати впевненість та спокій, тому що я вірю в здоровий глузд, вірю в перемогу і мир», - розповідає вона.
За словами Галини, з початком війни її неймовірно надихають люди у нашій країні. Як усі піднялися, згуртувалися, як усі підтримують одне одного і не бояться. Особливо вона захоплюється волонтерами: «Як сказав один знайомий із блок-поста, якщо нашим волонтерам поставити завдання дістати живого динозавра, то вони цього ж дня його доставлять (сміється – авт.)».
Як і вся Україна, Галина дуже чекає на перемогу. Каже, що насамперед після війни купить новий світлий одяг: куртку, сукню чи блузку.
«Це буде моїм символом миру, радості та оновлення!»
За матеріалами Герої енергетичного фронту ДТЕК
