– Зранку 24 лютого мені зателефонував знайомий, який живе поблизу військової частини, і сказав, що по ній був нанесений ракетний удар. Уже тоді в душу закралося нехороше передчуття. Коли ж ми всі прийшли на роботу, то дізналися, що росія почала повномасштабне вторгнення на територію нашої держави, – згадує Андрій. – Першою реакцією, звісно ж, був шок. Я ніяк не міг повірити, що у XXI столітті сусідня дружня нам держава може вести себе як варвар. Але… Реалії виявилися направду страшними. Наш район зачепило в перші ж дні березня, коли армія ворога проводила активні наступальні дії, – від обстрілів постраждали одразу чотири села. Зрозуміло, що були пошкоджені і лінії електропередач. Неподалік стояли наші війська, рашисти їх активно обстрілювали, тож працювати в цій частині району було доволі небезпечно. Робили, що могли. Допомагали військовим, відновлюючи електропостачання на їхніх об’єктах, старалися якомога швидше підключити світло побутовим споживачам. Бувало, на одну лінію доводилось виїжджати по два рази на день. Та й то… Відновлювальні роботи вдавалося проводити не кожен виїзд. Росіяни стояли в наших селах, тому обстріли бували такими густими, що працювати було просто неможливо.
Пізніше ж, коли рашисти підірвали міст на Чернігів, куликівським енергетикам довелося допомагати ще й своїм колегам-високовольтникам.
– Коли ворог підійшов впритул до Чернігова, а мостів уже не було, залишилась лише одна, як її називали, «дорога життя» через село Анисів, яка весь час прострілювалася. І одна лінія 110 кВ, якою на Чернігів можна було подати електроенергію. Звісно, високовольтні мережі не входять до нашої компетенції, але було прийнято рішення, що ми допомагатимемо чернігівським лінійникам. Разом із ними, а також енергетиками Ніжинщини, у кінці березня нам нарешті вдалося частково відновити електроенергію в обласному центрі. І це було справжнє свято!
Зараз Андрій Васильович мріє про одне:
– Дай Боже, щоб швидше закінчилася війна! Це найстрашніше, що тільки може бути в житті! Так, у нашій області зараз відносний спокій, а скільки людей і досі здригається від звуків обстрілів, скільки наших колег продовжує працювати в таких умовах. Хочеться забути все це, як поганий сон, і боротися уже не з ворогом, а за якісне надійне електропостачання.
