Публікуємо один з розділів статті “Дивлячись у очі Путіну: інсайдерські уроки визначної перемоги”.
Україна могла відійти ще далі від прірви. Якщо ми конструктивно подивимось на ситуацію,то побачимо, що перспективи зробити це ще є.
Наприклад, є можливість суттєво зменшити рахунки за енергію для українських споживачів, при цьому збільшивши як безпеку постачання, так і доходи державного бюджету.
Це означає, що українці будуть щасливішими, а режим Путіна менш небезпечним. З цією метою Нафтогаз міг би спонукати Росію продавати газу європейськими компаніями на українсько-російському кордоні, розблокувати експорт від інших виробників газу в Росії, а також налагодити транзит газу з Центральної Азії. Для цього є доступні ринкові та юридичні інструменти.
Всередині України неефективне споживання газу може бути значно зменшене за рахунок поєднання інвестицій та ринкових інструментів. Виробництво в країні може бути збільшене за допомогою застосування нових технологій, і в цілому ефективність управління державними активами може бути кардинально покращена.
Нафтогаз також може подати до суду на осіб, відповідальних за схеми, які призвели до багатомільярдних збитків для держави, приміром “РосУкрЕнерго”, за яким стояли той самий горезвісний олігарх і “Газпром”.
До того ж Нафтогаз має виграти арбітраж проти Російської держави щодо активів у Криму, по якому моя команда вже обґрунтувала вимоги на суму 9 млрд. доларів США (з урахуванням нарахованих відсотків), а потім змусити Росію платити.
Так, на шляху до реалізації цих можливостей є перешкоди. Зокрема існує нагальна потреба значно покращити прозорість, цілісність ринку та верховенство права. Зокрема, забезпечити повне дотримання правил ЄС та протистояти неприродним монополіям, більшість з яких контролюється сумнозвісним олігархом. Слід змінити бізнес-модель “Нафтогазу” — стати ефективною платформою для розвитку ринків та залучення міжнародних партнерів з прямими інвестиціями, технологіями та ноу-хау в управлінні.
Безпосередньо пов’язане з вищезазначеними завданнями корпоративне урядування Нафтогазу має бути кардинально вдосконалене. Це включає в себе потребу у набагато кращій ізоляції від політичного втручання і корупції, забезпеченні реальної підзвітності, новій раді директорів з належним набором компетенцій та доброчесністю, меритократичному призначенні менеджменту за прозорою процедурою, починаючи з голови правління компанії.
Як варіант, Національний фонд багатства з професійними менеджерами активів, як централізована інституція власності на державні активи може сприяти прогресу в управлінні Нафтогазом та іншими державними підприємствами.
І застереження: не спокушайтеся робити неправильні висновки з успіхів “Нафтогазу”:
Вас можуть засліплювати загальні цифри. Так, Нафтогаз прозвітував про прибутки у розмірі 2,45 млрд. доларів у 2019 році, і це є визначним досягненням, особливо порівняно зі збитками у розмірі 7,44 млрд. доларів у 2014 році.
Але якщо ми віднімемо прибутки лише одного бізнес-підрозділу, Транзит Газу (яким керував я), то будуть збитки у сумі 200 млн. доларів у 2019 році.
Як я пояснював раніше, я і моя найближча команда були “білими воронами”, і тому для висновків щодо ефективності роботи загального керівництва має сенс подивитися саме на результати роботи “решти Нафтогазу” .
І тоді ми побачимо, що, як Шекспір писав у Гамлеті, “щось прогнило у Данському королівстві”.
Найсумніше, що з 2019 року ситуація розвивається у неправильному напрямку.”
Наведені дані дозволять вам зробити правильні висновки щодо ефективності діяльності Нафтогазу, відрізнити “зерна від полови”.
Це важливо зробити, щоб ви самі побачили, як вас вводять в оману як ті, хто каже, що в Нафтогазі нічого гарного не відбулося, так і ті, хто приховує загальну неефективність діяльності Нафтогазу.
Ключовим для розуміння справжньої картини є коректне виділення з загального результату роботи Нафтогазу результатів за напрямом “Транзит газу”.
Чому потрібно подивитися на Нафтогаз саме під таким кутом зору?
По-перше, транзитом газу займається приблизно лише одна шоста працівників групи компаній Нафтогаз. Тобто переважна більшість, п’ять шостих, працює за іншими напрямами. Очевидно, має сенс дивитися саме на більшу частину.
По-друге, як я достатньо детально і на конкретних прикладах показав у публікації, я управляв цим напрямом, транзит газу, зовсім не так, як управлялася більша частина Нафтогазу (вже без мого безпосереднього керівництва).
Неформальний статус рівного партнера Коболєва дозволяв мені це робити. Тобто це була особлива ділянка відповідальності. Результати за цим напрямом мають протиставлятися результатам за рештою напрямів — щоб подивитися, чиї підходи виявилися більш ефективними — мої чи менеджерів, які відповідали за інші напрями, а також правління/наглядової ради/кабміну/влади, які відповідають за призначення цих менеджерів та контроль над ними.
В мене і конфлікт з Коболєвим почався наприкінці жовтня 2018 році якраз через те, що у нас були різні (на практиці) підходи до управління. І ми домовилися, що у мене буде індивідуальна (!) відповідальність за напрям транзиту газу, а він покаже як він може ефективно управляти рештою Нафтогазу. При цьому роль Коболєва (і, до речі, наглядової ради), як загального керівництва Нафтогазом, в досягненні результатів за напрямом транзит газу є взагалі неоднозначною і другорядною. В чомусь була допомога, в чомусь заважали.
По-третє, з цього року робота за цим напрямом зазнала суттєвих змін — з Нафтогазу була відокремлена діяльність з транспортування газу, я більше не працюю в Нафтогазі.
Сподіваюсь, зараз ви розумієте, чому потрібно аналізувати не загальні результати Нафтогазу, а результати за виключенням напряму транзит газу.
І от якщо подивитися на ці результати, стає очевидним, що за виключенням невеликого прибутку у 2018 році, вони були та залишаються негативними.
На жаль, Нафтогаз офіційно це не показує (попри декларації про відкритість та чесність).
Мало того, звітуючи про результати роботи на засіданні Кабміну, яке транслювалось публічно, Коболєв в очі Шмигалю каже, що навіть якщо не враховувати отримані гроші від Газпрому, то Нафтогаз все одно був прибутковим у 2019 році (він каже про «чистий прибуток від Газпрому» та «чистий прибуток від іншої операційної діяльності»).
Це неправда. Можливо, Коболєв мав на увазі тільки гроші, сплачені Газпромом на виконання рішення Стокгольмського арбітражу, і він “забув сказати”, що Нафтогаз у 2019 році ще отримував від Газпрому і мільярди доларів за поточний транзит газу. І якщо відняти і ці гроші, то Нафтогаз у 2019 році сукупно за всіма іншими напрямами був збитковим.
До речі, той факт, що на Кабміні ніхто не виправив Коболєва, і не було потім жодної реакції, наочно демонструє нам якість державного управління в Україні. Але Шмигаль і його Кабмін самі винні у цьому.
У річному звіті Нафтогаз теж не захотів чесно показати прибуток за напрямами діяльності.
Замість розподілу прибутку Нафтогаз показує розподіл EBITDA (спрощено, прибуток до вирахування амортизації, податків та відсотків) — щоб показати, що і без транзиту EBITDA Нафтогазу є позитивною. Але якщо придивитися, то ми побачимо, що вона стала позитивною не завдяки ефективності управління, а завдяки адміністративному підвищенню цін на газ для населення!
На жаль, ні менеджмент Нафтогазу, ні “незалежна” наглядова рада, ні уряд не хочуть відкрито і чесно обговорювати проблеми Нафтогазу. Подивіться самі на останній слайд в інфографіці — основні операційні показники роботи Нафтогазу представляють дуже сумну картину: впав видобуток газу, частка на вільному ринку газу, обсяги транспортування нафти тощо.
Цікаво, які ще потрібні докази того, що на відміну від підходів моєї команди до управління напрямом транзит газу, підходи державної влади, наглядової ради, Коболєва до управління Нафтогазом є неефективними???
