Валерій Безус: Технократична робота без постійного огляду на політику залишається в Україні лише мрією

Він ніколи не думав про кар'єру держслужбовця, втім специфіка професійної діяльності часто перепліталась з муніципальними проєктами. Публікуємо першу частину інтерв'ю з Валерієм Безусом, віцепрезидентом Energy Club, головою комітету комунальних послуг Громадської ради при НКРЕКП, де ми поговорили про роботу в держструктурах та участь у конкурсах на керівні посади вищого рівня.

- Валерій Олександрович, ситуація з конкурсом на посаду Голови Держенергоефктивності викликала певний резонанс, принаймні у професійних колах. Але хотілося б почати з дещо іншого питання - чому саме держслужба? З огляду на Вашу біографію не можна сказати, що Ви будували кар’єру професійного держслужбовця, тож як вас «занесло» у держслужбу?

- Хороше питання. Сама по собі державна служба, а точніше, й більш широко - публічна служба, мене ніколи раніше не притягувала. Я починав розбудовувати кар’єру фінансиста у бізнесі, спочатку - корпоративного, а згодом - проєктного, і про публічну службу навіть і думки не мав. Але так сталося, що майже двадцять років тому почав займатися інвестиційними проєктами, пов’язаними з розвитком інженерної інфраструктури міст, муніципальної інфраструктури, - того, що в Україні звикли називати житлово-комунальним господарством. Такий досвід вже по собі пов’язаний з публічною сферою, бо стосується, як правило, майна та інтересів громад. Тож, коли у 2016 році я отримав пропозицію обійняти посаду заступника голови Дніпропетровської обласної ради по комунальній власності та ЖКГ, здавалося дуже органічним використати свій досвід задля розвитку інвестиційних можливостей саме галузі інженерної урбаністичної інфраструктури. Тим більше, що досвід співпраці з органами місцевого самоврядування та міжнародними фінансовими інститутами в мене вже був досить інтенсивний. Й, до речі, саме навколо інвестиційного процесу, щільно пов’язаного з енергоефективністю.

- Це коли Ви працювали у комунальному господарстві Дніпра? Зазвичай, комунальне господарство досить закрита корпорація, як Ви туди потрапили?

- Це дуже цікава історія, не на десяток хвилин розмови, але ключовий фактор моєї зацікавленості й роботи у секторі комунального господарства, який я розумію як сектор муніципальної, урбаністичної інженерної інфраструктури - це комплексні проєкти з модернізації відповідних систем.

Спочатку, у 2002 році, я потрапив до підприємства теплозабезпечення міста Дніпра. Був призначений новий директор, і він шукав людей у свою команду задля розвитку підприємства. Мене порекомендували як професійну людину, й після знайомства він одразу запропонував мені посаду заступника, що було дещо несподівано. По-перше - комунальний сектор, як і для більшості українців, був для мене окремим космосом, по-друге - мені було тоді ще 27, й попри певний інтенсивний попередній управлінський досвід це було у ті часи дуже серйозним викликом. Я мав очолити службу збуту теплової енергії одного з найбільших теплоенергетичних підприємств України, й робота, серед іншого, з мешканцями міста-мільйонника з питань теплозабезпечення на початку 2000-х - це не легка прогулянка.

Через два опалювальних періоди, пройшовши «і вогонь, і воду» у теплокомуненерго, досягнувши певних результатів, я отримав пропозицію очолити Групу Реалізації такого проєкту модернізації системи водозабезпечення та водовідведення у співпраці з ЄБРР від мера міста Дніпро (тоді ще Дніпропетровськ), й, звісно, що погодився. На підприємстві, яке знову було одним з потужніших в Україні в сегменті, я отримав посаду спочатку заступника з економіки, а згодом - першого заступника. Меру мене порекомендували не тільки як «комунальника», а саме як проєктного фінансиста, й на початку 2000-х фахівців такого профілю в Україні було не так вже і багато, тож мені, можна сказати, пощастило. Але головне везіння полягає у тому, що я маю достатньо унікальний, як для людини з бізнесу, досвід управління високого рівня у таких сферах, як теплозабезпечення, водозабезпечення та водовідведення. Комунальна сфера раніше була дуже закритою й, щоб потрапити до топменеджменту великого підприємства, треба було багато років працювати в цьому підприємстві, як загальне правило - по інженерній лінії. Це сьогодні високі посади в галузі, й не тільки в цій галузі, може отримати буквально будь-хто, а тоді ще тримали певний, солідний рівень кадрових рішень.

Після затвердження проєкту по водоканалу та підписання кредитної угоди з ЄБРР, я взяв участь в розробці аналогічного проєкту по модернізації системи теплозабезпечення міста, але довести його до контракту не вдалося - муніципалітет втратив інтерес до комплексної модернізації централізованого теплозабезпечення.

- Ви сказали, що ці інвестиційні проєкти пов’язані з енергоефективністю?

- Звісно, саме заходи з підвищення енергоефективності є основою та запорукою здорової економіки інвестиційних проєктів у сфері модернізації інженерної інфраструктури, й не тільки. Такі системи, як водопостачання, водовідведення та, тим більше - теплозабезпечення, є, по суті, енергетичними системами з левовою долею саме енергетичних ресурсів у собівартості продукції.

Саме завдяки резерву економії енергоносіїв стає можливим розбудувати структуру проєкту таким чином, щоб він мав привабливі фінансово-економічні показники ефекту від інвестицій. Звісно, коли мова йде про інфраструктуру життєдіяльності міст, мова йде не тільки про чисту економіку, але і про надійність. Проте, економічні показники пов’язані з політикою ціноутворення, а це дуже чутливе для українців сьогодні питання. До того ж надійність функціонування інженерної урбаністичної інфраструктури напряму впливає і на економічні показники.

- Ваша робота в обласній раді також була пов’язана з інвестиціями в інфраструктуру?

Принаймні такий сенс я бачив, коли прийняв запрошення обіймати посаду. Практика вносила свої корективи, хоча ідею залучення інвестицій у модернізацію інфраструктури я ніколи не випускав з фокусу уваги. І саме енергоефективність, інфраструктура та розвиток ВДЕ були пріоритетними напрямками.

На жаль, технократична робота без постійного огляду на політику залишається в Україні лише мрією. Особливо, коли це стосується дуже специфічних органів влади, якими є органи місцевого самоврядування. Й ще більше це стосується обласної ради як органу регіонального рівня. В умовах реформи децентралізації, яка проходить на фоні кризи державного управління, це надзвичайно непроста роль, особливо, коли ставиш собі завдання використовувати посаду не в особистих, а у суспільно корисних цілях. В такому випадку, в тебе не набагато більше зброї, ніж у відомого персонажа Сервантеса. З усім тим, багато в чому вдалося просунутись вперед.

- Повернемося до конкурсу на посаду голови Держенергоефективності. Яким чином Ви прийняли рішення брати участь саме у цьому конкурсі?

Почалося все не з цієї посади. Ще працюючи в обласній раді я зрозумів, що маю достатню компетенцію та напрацювання, щоб спробувати реалізувати своє бачення на національному рівні. З іншого боку - спостерігати за рівнем формування та реалізації державної політики «зсередини», й не намагатися вплинути на реальний рух реформ - дуже важко, особливо в такий непростий для країни час. Й перший конкурс, у якому я взяв участь, був конкурс на посаду директора Фонду енергоефективності, ще на початку 2019 року. Це був дуже цікавий досвід, за підсумками конкурсу я зайняв друге місце.

Після звільнення з обласної ради в мене залишилося відчуття незавершеності й певної нереалізованості ідей та напрацювань, тож я не поспішав повертатися у приватний сектор, і почав буквально бомбардувати конкурси на посади вищого корпусу державної служби по напрямках, де бачив певну перспективу досягти реалізації своєї компетенції. Минулої осени уряд Гончарука зробив те, що спершу виглядало як справжній дарунок долі мені та таким як я - було оголошене «перезавантаження» й почали відкриватися десятки вакансій на вищі посади державної служби. Звісно, що в українських реаліях не було великих ілюзій щодо справжніх перспектив чесної перемоги, тому я продовжував використовувати тактику бомбардування.

- Килимового бомбардування?

Ні, певним чином - високоточного, бо я не подавав документи на посади, які б не відповідали моїй компетенції та певному діапазону інтересів. Й інвестиційний процес, особливо - енергоефективність, завжди були пріоритетом, тому, коли у листопаді були оголошені конкурси на посади топменеджменту Держенергоефктивності, я вже сфокусувався лише на цих конкурсах.

(Частина 2)